Лучанин Андрій Корнійчук створює ліри для всього світу

13 червня 2026 р. 12:37

13 червня 2026 р. 12:37

На фотоколажі вгорі ліворуч – волинський лірник на площі «Ринок» у Любомлі, 1930-ті роки. Внизу – лірник під Хрестовоздвиженською церквою у Луцьку, 1931-ий рік (світлина Адама ЛУКАШЕВСЬКОГО).

Колишній інженер-конструктор уже майже десять років власноруч повертає до життя старовинний інструмент, у якому дерево, точність і людські руки народжують живий голос століть

Як народжується старовинний музичний інструмент – колісна ліра у майстерні лучанина Андрія Корнійчука? Чому саме вона полонила його? І як, не маючи музичної освіти, він взявся за це ремесло? Про особистий вибір, тонкощі непересічної праці та ренесанс давніх музичних традицій ми поспілкувалися з паном Андрієм у його робочій студії.

З нафтогазової інженерії – у музичне ремесло

У приміщенні пахне деревиною. Панує творча атмосфера кропіткої ручної праці. На полицях і столах – складові частини майбутніх інструментів, фурнітура, дерев’яні заготовки. Усе це створює особливе відчуття: музика тут присутня ще до того, як інструмент зазвучить.

– Все починається з дерева, – каже Андрій Корнійчук, беручи до рук заготовки. – Найкращі для музичного інструмента – клен та ялина. З таких дошок робимо форму, усе підганяємо вручну. І потім виходить ось така ліра. Це – найновіша, яку я сьогодні завершив. За майже 10 років моєї праці разом із помічниками ця, за рахунком, – 670-та. І ви сьогодні почуєте, як вона звучить…

За фахом Андрій Корнійчук – буровик. Закінчив Івано-Франківський нафтогазовий університет, працював у Києві інженером-конструктором, створював прилади для нафтогазової промисловості. У період Майдану з роботою стало важко, тож Андрій із сім’єю вирішив повернутися на рідну Волинь. Тут довелося починати все з нуля. Тепер він каже, що ні про що не шкодує, бо саме цей поворот долі привів його до справи для душі.

Поштовхом стало захоплення музикою.

– Музичної освіти я не маю. Але мав досвід гри на гітарі та губній гармошці. Тісно спілкувався з Віктором Іщуком – відомим волинським майстром старовинних музичних інструментів, який, на жаль, нещодавно помер. Він робив і волинки, і сопілки, і ліри, я мав можливість тримати їх у руках. А будучи інженером-конструктором, відразу думав, що можна тут покращити.

Віктор Іщук виготовляв переважно традиційні українські народні ліри. Андрій же зацікавився сучасними європейськими зразками – з двома октавами, 24 клавішами, ширшим діапазоном і багатшою палітрою звуків. Згодом зібрав навколо себе друзів-однодумців, які мали досвід роботи з деревом. Так виникла творча майстерня.

Колись над виготовленням лір працювало шестеро чоловіків, кожен мав своє завдання. Нині всі друзі-колеги Андрія воюють. У цеху разом із ним залишився лише один помічник – його учень.

«Сьогодні й ви спробуєте заграти…»

На столику лежить новенька блискуча колісна ліра бурштинового кольору. Вона манить торкнутися до себе, щоб озватися чарівним звуком. Майстер обережно кладе її на коліна і захоплено розповідає про магію співочого колеса, таємницю резонансу, дерев’яне тіло інструмента і хитромудру гру клавішного механізму.

– Звук тут утворюється за рахунок обертання колеса. Воно наканіфолене й так само, як смичок у скрипці, торкається струн, змушуючи їх бриніти. Ця колісна ліра має дві октави, чіткий нотний стан. Окрім співочих струн, є бурдони – вони тримають одну ноту, створюючи об’ємний фон. Завдяки їм і спеціальному натиску на колесо задається темп. На ній можна досягти як автентичного фольклорного звучання, так і вишуканого академічного. Це повноцінний інструмент, який здатний звучати в оркестрі. Сьогодні й ви спробуєте на ньому заграти, – усміхається майстер.

Він торкається коліщатка та клавіш – і кімната наповнюється глибоким, густим, майже гіпнотичним голосом. У цьому звучанні є відлуння віків, але воно легко переходить у сучасні віртуозні мелодії.

– І що ж, будь-хто може на ній зіграти? – запитую.

– Звичайно, музична освіта допоможе швидше освоїти інструмент, але при бажанні можна навчитись. Головне – любити музику, – відповідає Андрій. – Цього року до мене прийшли з української церкви й попросили ліру для супроводу колядок. Людина грати не вміла, тож я показав, як це робиться, і трохи навчив.

Майстер передає інструмент мені, показує, як правильно тримати його під нахилом. Оскільки у шкільні роки я закінчила клас скрипки, ліра озвалася для мене знайомим ностальгійним голосом струн, але водночас – із величним органним відлунням. Гра на ній справді заворожує.

На Волині лірницька традиція зберігалася найдовше

Історія колісної ліри в Європі сягає Х–ХІ століть. В українській культурі цей інструмент посів особливе місце. Він нерозривно пов’язаний із постатями мандрівних лірників. Незрячі музиканти ходили містами й селами, виконували духовні псалми, історичні балади, думи, приносили людям новини і роздуми про життя. Вони об’єднувалися у закриті товариства й навіть мали свою таємну мову, що допомагала зберігати секрети ремесла.

Сьогодні в Україні майстрів колісної ліри можна перелічити на пальцях. Андрій Корнійчук – один із тих, хто взявся відроджувати цей середньовічний інструмент.

Найбільша радість – той момент, коли вже все зробив й інструмент нарешті зазвучав.

Доля лірницького промислу була трагічною. У 1930-ті роки радянська влада визнала мандрівних музикантів ідеологічно ворожими. Багатьох лірників переслідували, репресували, знищували.

Волинь стала регіоном, де ця традиція зберігалася найдовше: етнографи фіксували її ще у 1960–70-х роках. Є й унікальні архівні кадри лірників на Ринковій площі у Любомлі та біля Михайлівського собору в Луцьку, датовані 1920–30-ми роками.

Нині колісна ліра знову вплітається у звучання сучасної музики – від етно та середньовічних мотивів до року й сміливих експериментів. Інструменти, створені в майстерні Андрія Корнійчука, звучать у різних країнах світу: в Австралії, Таїланді, Америці, Японії, Польщі, Італії, Франції та, звісно, в Україні.

Основу живого звуку створюють лише руки

– Мені важливо, щоб людина грала на моїй лірі, – каже Андрій. – Найбільша радість – той момент, коли все зробив і інструмент нарешті зазвучав. Робота не з легких, це ж не табуретки робити. Тут потрібна надзвичайна точність. Але, коли ліра починає грати, – це надихає створювати щось нове.

Клієнти надсилають майстрові відео зі своїми інструментами. І, каже Андрій, по очах музиканта відразу видно, чи задоволений він звучанням.

– Ось учора один замовник із Таїланду надіслав відео. Подивіться на його обличчя, – показує майстер. – Це вже наша сучасна робота – ліра з підключеною електронікою.

Андрій пригадує: перша ліра, яку він створив, була, за його словами, «жахливою». Але це не зупинило. З кожною наступною він намагався зробити інструмент кращим, точнішим, якіснішим.

Фундамент його нинішньої справи заклали й відомі волинські музиканти. Зокрема, луцький рок-музикант, засновник і лідер гурту King Size, лауреат всеукраїнського фестивалю «Мелодія-96» Степан Чумак, який, на жаль, відійшов у засвіти у 2024 році. З ним Андрій товаришував ще зі шкільних років. Степан щиро дивувався і по-доброму хвалив його роботу, зізнаючись, що приємно вражений таким захопленням.

Раніше у майстерні могли виготовляти до п’яти лір на тиждень. Тепер, коли працюють лише двоє, – максимум три на місяць.

– Але це дає змогу робити якісні інструменти, які можуть конкурувати зі світовими виробниками, – переконаний майстер. – У наш час, у період відродження ліри, виготовлена вручну вона коштує дорого. Загалом у світі ціна коливається від 500 доларів до 30 тисяч євро.

Андрій Корнійчук переконаний: справжній звук неможливо просто «вирізати» на станку. Дехто намагається робити спрощені варіанти лір, використовуючи лазерну різку, але, на його думку, це вбиває унікальність інструмента і перетворює мистецтво на конвеєр.

– Воно гратиме, десь пищатиме, але глибокого звуку там не буде. Фанера – це вже склеєне, «вбите» дерево. Ми підбираємо заготовки з цільного дерева, зважаємо на вологість, напрямок волокон, товщину деки, кожен вигин. Це – тонка ручна робота. Шліфування чи лазер можуть прискорити допоміжні процеси, але основу живого звуку створюють лише руки й відчуття дерева.

Майстер власноруч підбирає колір, вгадує потрібний замовникові відтінок, ставить струни, налаштовує і розігрує інструмент. Та за красою готової ліри стоять щоденні побутові виклики. У майбутньому Андрій мріє про професійну майстерню із хорошими умовами, адже нині працювати доводиться там, де є можливість. А дерево – матеріал примхливий: воно потребує сухості, особливо взимку, коли пробирається волога.

Та найважливіше наразі, наголошує Андрій Корнійчук, – перемога України та повернення наших хлопців із фронту живими і здоровими. Адже попереду ще стільки планів, які чекають на втілення у мирній, процвітаючій країні з унікальними традиціями і власним неповторним голосом.

Любов ХВАС

Волинські