Про переляк за Західним Бугом. Погляд з Волині

13 червня 2026 р. 18:45

13 червня 2026 р. 18:45

На щастя, українська влада стримано реагує на польське збурення.

Не мав ілюзій щодо Польщі і вже писав про те, що наші сусіди ще добряче викрутять Україні руки на нашому шляху до ЄС, спекулюючи насамперед на важких історичних темах. Але останні події на берегах Вісли все одно здивували. Мова про реакцію в Польщі на присвоєння Володимиром Зеленським одному з підрозділів Сил оборони України імені «Героїв УПА»

Поляки з таким азартом кинулись засуджувати цей факт, що, здалось, їхні фермери знову почнуть перекривати кордон.

Там ніби з нетерпінням чекали хоч якогось приводу і – ось!

Колишній посол Польщі в Україні Бартош Ціхоцький повернув український орден «За заслуги», який отримав у 2022 році. Перший президент Польщі і лауреат Нобелівської премії миру Лех Валенса зняв значок з українським прапором. Чинний президент Польщі Навроцький закликав забрати у Володимира Зеленського найвищу польську нагороду – знак Білого Орла. З будівлі ратуші Любліна зняли прапор України. Тощо і тощо.

Доросле, зважене пояснення нашого міністерства закордонних справ, що присвоєння підрозділу Сил спеціальних операцій імені Героїв УПА аж ніяк не спрямоване проти дружньої Польщі, а є символом боротьби багатьох поколінь із нашим споконвічним московським ворогом (до речі, спільним) повністю ігнорується.

Це вже навіть істерикою важко назвати, це якийсь переляк. П ереляк, що українські «хлопи», які зупинили другу армію світу, тепер йдуть у Європу, щоб стати її рівноправною частиною. Де будуть рівнею польському панству. А цього допускати їм аж ніяк не хочеться. Здається мені, що поляки, які історично звикли дивитись на нас зверху вниз, не позбулись таки своїх комплексів щодо українців. І в цьому насправді проблема. Не було б цього приводу, знайшли б інший. Формула примирення «пробачаємо і просимо вибачення», як і право кожному шанувати власних борців за волю, навіть попри важкі сторінки, також ігнорується.

Українським родинам не менше болять історичні рани. Ми можемо висунути аналогічні претензії щодо «різунів» з Армії Крайової і щось там вимагати. Але не робимо цього. І правильно. Важливо не скотитись у нашому діалозі до взаємних емоційних претензій, чому зрадіють у москві.

І головне. Багато хто в Польщі сприймає Україну не як партнера, а як конкурента, який після вступу до Європейського Союзу підважить позиції Варшави. Тому заклик віцеспікера польського Сейму та лідера ультраправої партії «Конфедерація» Кшиштофа Босака блокувати вступ України до Європейського Союзу був цілком передбачуваним. Саме болючими темами історії найлегше нас зупинити на цій дорозі. Можна не сумніватись – шантаж продовжуватиметься.

І тут згадується нещодавня пропозиція канцлера Німеччини Фрідріха Мерца про поетапний, «асоційований» вступ України до ЄС, як компромісний варіант між повним членством і затягнутими переговорами. Коли ми отримуємо доступ до спільного ринку, політики ЄС, окремих інституцій, але без права вето під час голосувань. У своїх аргументах Мерц, до речі, якраз і натякає, що з деякими країнами, які не дуже хочуть нас бачити в ЄС, можуть бути проблеми. Тому в світлі польської реакції треба уважніше придивитись до його пропозицій. Бо головне не формальний вступ невідомо коли, а реальна включеність в життя Європи – політична, фінансова, військова – вже. Щоб потім не опинитись біля розбитого корита, де нас дуже хотів б бачити той таки Босак із «Конфедерації». І, на жаль, не тільки він.

Волинські