«Раніше рідні хвилювалися за одного, тепер - за двох»: історія батька і сина з Волині, які разом боронять Україну

21 червня 2026 р. 15:41

21 червня 2026 р. 15:41

Вони могли бачитися лише вдома за родинним столом, але війна зробила їх побратимами. Батько і син з Волині - Володимир та Андрій Мостепанюки - разом служать у лавах 100 окремої механізованої бригади, захищаючи Україну. Один - ветеран АТО та досвідчений офіцер, інший - свідомо залишив мирне життя, щоб піти слідами батька.

Історію про вибір, відповідальність і силу родини, яку не зламала війна, розповіли на фейсбук-сторінці «Сталевої сотки».

Володимир Петрович – досвідчений військовий, ветеран АТО, а нині – заступник командира 1 механізованого батальйону 100 омбр.

22 лютого 2022 року чоловік гостював у Львові на весіллі доньки, але святковий настрій тривав недовго.

«Приїхав з весілля і 24 лютого посеред ночі пролунав телефонний дзвінок зі служби», – згадує пан Володимир.

Відтоді його життя, як і життя мільйонів українців, остаточно розділилося на до та після…

Син Андрій спочатку не планував будувати військову кар’єру. Хлопець навчався на ветеринара, працював за кордоном, а у 2021 році повернувся в Україну. Він зробив свій вибір і вирішив за прикладом батька долучитися до лав ЗСУ.

Володимир Петрович не приховує – спочатку не був у захваті від таких планів сина.

«Спершу я відмовляв сина від ідеї йти до війська, але з плином часу зрозумів, що Андрій налаштований рішуче. Він остаточно вирішив стати на захист Батьківщини, і я його в цьому підтримав», – розповідає військовослужбовець.

Сьогодні вони обоє виконують бойові завдання у складі «Сталевої Сотки» та добре розуміють ціну відповідальності. Попри відстань і службові завдання, батько залишається для сина надійною опорою.

«Підтримка та поради батька дуже часто допомагають у вирішенні життєвих та службових питань», – говорить Андрій.

Родом захисники із села Велимче, що на Волині. У тилу на них чекають найрідніші: мама та бабуся Марія Пилипівна , батько та дідусь Петро Савович , дружина та мама Раїса Пилипівна , а також донька та сестра Ольга .

«Рідні раніше переживали за одного, а тепер за обох», – усміхається пан Володимир.

Попри всі труднощі військової служби, чоловіки не втрачають оптимізму.

«Будь-яку справу потрібно робити добре й на совість, а погано – воно й саме вийде», – з гумором говорять хлопці.

Для батька і сина головна мета залишається незмінною – перемога України та безпека рідних людей.

«Мотивація одна – захистити своїх рідних та близьких, зберегти державу і не допустити, аби вихор війни руйнував і спопеляв українську землю», – наголошує Андрій.

І батько, і син переконані: попри всі виклики, Україна вистоїть.

«Ми однозначно їх здолаємо й усе буде Україна!», – впевнено говорить Володимир.

• Має право звільнитися, але залишається на фронті: історія багатодітного батька з Волині
• Від ІТ до фронтових дронів: як волинянин став командиром підрозділу БПЛА на війні
• Без офіційного позивного, але з великою мрією: історія артилериста 100-ї бригади Михайла Проня

Волинські