Від домашніх танців до власної студії: історія лучанки, яка допомагає іншим повірити в себе

22 червня 2026 р. 17:29

22 червня 2026 р. 17:29

У 23 роки лучанка Марина Савула , більш відома у танцювальній спільноті під творчим нікнеймом «Сан», уже встигла пройти шлях від підліткової мрії про власну команду до створення танцювальної студії, міжнародних проєктів та співпраці з хореографами з різних країн.

Декілька років тому вона заснувала в Луцьку танцювальну студію FH Dance Academy , стала лідеркою команд Full House та Golden Grillz , працювала тренеркою в Україні та Польщі, а сьогодні продовжує професійний розвиток у Німеччині. Також Марина є співзасновницею міжнародної танцювальної організації Chillmotion, яка об'єднує танцівників і творчі команди з різних куточків світу.

Попри молодий вік, за її плечима — роки тренерської роботи, власні проєкти та десятки учнів, для яких танці стали не лише захопленням, а способом знайти себе. Про шлях у професії, створення команд, виклики танцювальної індустрії, життя за кордоном і те, чому танці можуть змінювати людей, Марина Савула розповіла в інтерв'ю для онлайн-видання ВСН .

— Марина, розкажіть трохи про себе. Якою ви були в дитинстві?

— З дитинства я любила танцювати вдома для себе, але довгий час навіть не замислювалася, що саме це і є моє справжнє захоплення. Навпаки, мені здавалося, що я досі не знайшла справу, яка була б по-справжньому моєю.

Я була дуже боязкою, невпевненою в собі та часто не вірила у власні сили. Але іноді саме в найскладніші моменти життя знаходиться те, що стає твоїм шляхом. Саме у підлітковому віці танці перестали бути для Марини просто захопленням і поступово стали справою, якій вона присвятила своє життя.

— Коли зрозуміли, що хочете пов'язати своє життя з танцями?

— Приблизно у 15 років я загорілася мрією створити власну танцювальну команду та розвиватися в цій сфері. Тоді я вперше по-справжньому зрозуміла свої цілі й почала впевнено рухатися до них. Я танцювала щодня і буквально жила цим. З часом зрозуміла, що хочу не лише розвиватися сама, а й допомагати іншим. Поруч зі мною почали з’являтися люди, які так само шукали себе, і мені захотілося підтримати їх на цьому шляху.

Саме тому я стала тренеркою. Мені завжди хотілося створити місце, де діти й підлітки могли б відчувати підтримку, ставати впевненішими в собі та відкривати свої сильні сторони. Навіть якщо в майбутньому вони не пов’яжуть життя з танцями, я хочу, щоб цей період залишив у них теплі спогади та віру в себе.

— Як з'явилася ваша перша команда?

— Оскільки я не мала можливості фінансувати свій розвиток і не отримувала підтримки у своїх захопленнях, переді мною постав непростий вибір: або залишити танці, або шукати спосіб зробити їх частиною свого життя.

Я не могла відмовитися від того, що було для мене найціннішим, тому вирішила пов’язати свою професію з танцями. Тоді мені бракувало досвіду, знань і впевненості, але я точно знала, що хочу продовжувати рухатися вперед.

Ще в підлітковому віці я створила власну танцювальну команду Full House, де стала лідеркою та засновницею. Саме там почався мій шлях не лише як танцівниці, а й як людини, яка вчиться об’єднувати навколо себе інших. Згодом на базі цієї команди з’явилася моя перша танцювальна студія — FH Dance Academy.

— Що було найскладнішим на старті?

— Усе починалося дуже просто. Я самостійно шукала людей, які хотіли б тренуватися разом зі мною. Найскладніше було повірити, що я справді зможу це зробити. Здавалося, що мені не вистачає знань, досвіду, авторитету. Але на щастя, багато людей довірилися мені. Дехто з них залишається поруч уже багато років.

Пізніше я також працювала тренеркою в інших танцювальних студіях Луцька. Цей досвід допоміг мені побачити різні підходи до навчання та ще більше вирости як тренерці.

Згодом Марина створила ще один проєкт, який став важливою частиною її історії. А саме її проєкт Golden Grillz, що вирізнявся своєю унікальністю та креативністю.

— Розкажіть про команду Golden Grillz.

— Одним із моїх останніх проєктів у Луцьку стало створення танцювальної команди Golden Grillz разом зі своїми учнями. Для мене це було не просто об’єднання танцівників, а місце для творчості, підтримки та спільного руху вперед.

Хоч команда з’явилася майже перед моїм переїздом до Європи, я дуже хочу, щоб її історія продовжувалася й надалі. Для мене це нагадування про нашу спільну працю, пережиті моменти, перемоги та людей, які стали частиною цього шляху.

Я вірю, що справжня команда — це не про одне місто чи один танцювальний зал. Це про людей, які залишаються поруч серцем.

— Які емоції найбільше запам’ятовуються у роботі тренера?

— Найбільше мені запам’ятовуються емоції учнів. Кожен проявляє їх по-своєму, але в їхніх очах завжди можна побачити щирість, радість і вдячність. Мабуть, саме це робить мене найщасливішою — усвідомлення того, що я допомогла багатьом людям повірити в себе та відчути себе справжніми зірками.

— За останні роки у Луцьку з'явилося багато нових студій. Це розвиток чи конкуренція?

— Мені дуже приємно бачити, як у Луцьку з кожним роком з’являється більше можливостей для розвитку. Нові студії, майстер-класи від відомих українських танцівників, творчі проєкти — усе це допомагає танцювальній культурі зростати.

Водночас мені здається, що разом із розвитком сфери зросла й конкуренція. Іноді через це люди забувають, що всі ми працюємо заради спільної мети — розвитку дітей, мистецтва та культури. Мені хотілося б бачити більше взаємоповаги та підтримки між колегами.

— Чи змінилися запити людей після початку повномасштабної війни?

— Дуже. Якщо раніше багато хто приходив за перемогами чи результатами, то зараз люди частіше шукають у танцях емоції.  Для когось це можливість відволіктися від проблем, для когось — знайти друзів, відчути впевненість у собі або просто бути щасливим.

Після початку повномасштабної війни я особливо помітила, наскільки людям потрібні такі простори. Танцювальний зал для багатьох став місцем, де можна хоча б ненадовго відволіктися від тривог, відчути підтримку та повернути собі внутрішню силу.

— Багато хто досі сприймає танці як хобі. Наскільки це відповідає реальності?

— Насправді це дуже складна й відповідальна професія. Суспільство часто недооцінює цю сферу, через що ми стикаємося зі знеціненням праці та несправедливим ставленням.

Робота тренера не починається і не закінчується в залі. Потрібно підготувати матеріал для занять, продумати програму, знайти підхід до кожної дитини, організувати виступи, поїздки, костюми, зйомки. Часто люди бачать лише красивий результат на сцені, але не бачать, скільки роботи стоїть за ним.

— Чи були моменти, коли хотілося все залишити?

— Чесно кажучи, були але не танці. Хотілося втекти від труднощів, відповідальності, втоми, але не від того, що я люблю всім серцем. Танці завжди були моїм місцем сили. А коли бачиш, як ростуть твої учні, як вони починають вірити в себе і світяться від щастя після виступів, розумієш, що все було недаремно.

— Які головні проблеми української танцювальної сфери ви бачите сьогодні?

— Як на мене, головна проблема полягає не в нестачі талантів чи можливостей. Талановитих тренерів і танцівників у нас завжди було багато. Проблема швидше в тому, що праця в творчих професіях часто недооцінюється.

Також мені здається, що сьогодні сфері дуже бракує підтримки одне одного. Хотілося б бачити більше співпраці та менше боротьби за те, хто кращий. Адже танці мають об’єднувати людей, а не розділяти їх.

— Що б ви сказали людині, яка давно мріє почати танцювати, але постійно відкладає цей крок?

— Я б сказала не чекати ідеального моменту, тому що його, швидше за все, не буде. Дуже часто нас зупиняють страх, невпевненість або думки про те, що вже запізно починати. Але найбільше люди шкодують не про свої невдалі спроби, а про можливості, якими так і не скористалися. Ми не народжуємося талановитими. Ми створюємо себе самі — крок за кроком.

І найважливіше — не порівнювати себе з іншими. Якщо ви давно мрієте танцювати — просто зробіть перший крок. Можливо, саме він змінить ваше життя набагато більше, ніж ви зараз можете уявити.

Авторка: Теодорович Анастасія

• Луцький «Адреналін» - чемпіон України: команда виграла фінал Вищої ліги U-17
• Громади у нерівних умовах: у Луцьку обговорили проблеми реформи старост
• Чи змінять у Луцьку тариф на платне паркування в центральній частині міста

Волинські