За понад 3 роки служби мав лише одну відпустку: Герой з Волині загинув під час виконання бойового завдання на «нулі»

26 червня 2026 р. 08:58

26 червня 2026 р. 08:58

11 червня 2026 року під час виконання бойового завдання із захисту України в Запорізькій області загинув захисник Сергій Володимирович Шуляр із села Кримне.

Історію Героя розповідає газета Полісся.

Колись Сергій Шуляр стояв біля шкільної дошки і пояснював дітям закони хімії. Пізніше працював на будівництві. А коли на українську землю прийшла велика війна, взяв до рук зброю, щоб захистити те, що інші будують і навчають берегти. На перший погляд, між цими сторінками його життя мало спільного. Та насправді їх поєднувала одна риса: де б не був Сергій Володимирович, він завжди працював для людей і ніколи не відсторонювався від відповідальності.

Саме таким його пам’ятають у Броницькому ліцеї, де він викладав хімію. Для учнів він був не з тих педагогів, які просто переказують матеріал за підручником. Він умів розкласти складну тему на зрозумілі складові, терпляче пояснити, повернутися до незрозумілого ще раз. Часто бувало так, що школярі, які спочатку губилися серед формул і рівнянь, поступово починали бачити в предметі логіку і зацікавлювалися ним. Мабуть, у цьому проявлялася одна з його головних рис: він ніколи не задовольнявся поверхневими відповідями, а завжди прагнув докопатися до суті речей, зрозуміти, як усе влаштовано і чому працює саме так. Ця риса знадобилася й тоді, коли життя привело його в зовсім іншу сферу.

Згодом, залишивши улюблену, але недооцінену державою в оплаті працю вчителя, Сергій Володимирович поїхав працювати на сезонні роботи. Будівництво стало новою сторінкою його життя. І тут він знову проявив себе людиною, яка бачить ширше і виходить за межі поставленого завдання. Йому легко давалося читання креслень, він добре орієнтувався в архітектурних проєктах, швидко розумів загальний задум споруди. Колеги цінували його за працьовитість та за вміння мислити системно. У заплутаних ситуаціях не губився, а шукав дієвий вихід.Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Сергій Шуляр, як і тисячі українців, не залишився осторонь. На початку 2023 року його мобілізували до лав Збройних сил України. Попереду були полігон, навчання, нові знання та нові виклики. А після базової підготовки він опинився в Одеській військовій академії, де армійська справа відкрилася для нього вже на рівні офіцерського розуміння, і отримав звання молошого лейтенанта. Для людини, яка все життя навчала інших, це був час повернення до ролі учня, щоб опанувати військову науку. Та справжні уроки чекали попереду — ті, що починалися під гуркіт артилерії, серед випаленої війною землі.

Після завершення підготовки Сергій Шуляр очолив окремий стрілецький взвод на бахмутському напрямку. Там, у важких боях, отримав серйозне поранення, після якого почався складний шлях лікування та відновлення. Здавалося б, пережитого вистачило б на кілька життів. Проте навіть після висновку про обмежену придатність він повернувся до служби. Повернувся у стрій, добре усвідомлюючи ризики, що чекали на нього. Про цю внутрішню стійкість захисника найкраще можуть розповісти ті, хто поруч з ним найдовше. Його дружина Ніна говорить про чолоіка стримано, без зайвих емоційних прикрас, адже його вчинки самі все пояснювали.

— Сергій ніколи не відвертався, коли від нього залежали інші. Завжди говорив так: є справа, і її треба зробити. Казав: я б’юся там, щоб вороги не прийшли сюди. За цією зовнішньою його простотою стояла висока внутрішня вимогливість до себе, яку не можна було обійти. За три з половиною роки служби мав лише одну відпустку, коли мені робили операцію. Це були дні, упродовж яких наш дім ніби знову збирався докупи: у кожній дрібниці відчувалася його присутність і увага. Коли настав час повертатися, знову опинився там, де чекав обов’язок. Сергій обожнював наших дітей. Ставився до них з особливим трепетом. У Катерині бачив і гордість, і тривогу батька, який розуміє, наскільки рано вона входить у дорослий світ. Її вибір військового ліцею прийняв без заперечень. Батьків приклад став для неї дороговказом. До Олега ставився по-особливому, як до сина , якого треба підтримати, дати дорослу чоловічу пораду. Я завжди знала, що де б не був наш захисник, він триматиме своє слово до кінця, — підсумовує дружина.

За час служби, яку після поранення земляк продовжив уже на Запорізькому напрямку у лавах 65 бригади, він отримав звання старшого лейтенанта, був нагороджений державними та відомчими відзнаками. Проте найбільше про нього говорять не нагородні документи, а людські спогади. У них він постає різним. Побратими згадують його як офіцера, який завжди залишався зібраним, спокійним і рвався в бій на рівні із підлеглими. Для колег та колишніх учнів — мудрим наставником і чуйним колегою. Для друзів і близьких — надійним товаришем. А для своїх дітей передусім залишався відданим батьком. Заради сім’і і дружини хотілося бачити Україну мирною і вільною. Та обставини обірвали мрії. Свій останній бій старший лейтенант Сергій Шуляр прийняв поблизу населеного пункту Таврійське під час виконання бойового завдання на «нулі».

Леся МІНІБАЄВА, село Кримне.

• «Ваш син – герой, він прикрив собою побратима»: спогади про воїна з Волині Віктора Вавринюка
• Серце відчуло біду раніше за те, як принесли страшну звістку: історія Героя з Волині, батька трьох донечок
• Врятував життя другу ціною власного: 29-річний вчитель-захисник з Волині понад рік вважався зниклим безвісти

Волинські