Світлиця, спортивна кімната, автобусна зупинка, місця відпочинку: соціальні ініціативи у Морозовичах

27 червня 2026 р. 22:31

27 червня 2026 р. 22:31

Для жителів Поромівської громади втілювати спільні ініціативи для поліпшення навколишнього простору та якості життя, підтримувати військо й цивільне населення прифронтових територій здається звичною справою. І очільник громади, і його заступник, і керівники місцевих установ та закладів, і пересічні селяни спільно беруться за справи, які потребують уваги та розв’язання. Сільський голова Олег Савчук, наприклад, не лише займається адміністративною роботою, а й особисто береться за розчищення вулиць – під час зимових снігопадів сідає за кермо трактора і працює навіть у нічні зміни, входить до когорти добровольців, які у разі пожежі чи техногенного лиха у складі добровільної пожежної охорони долучається до порятунку земляків і їхнього майна. Це він як туристичну родзинку свого села й громади ініціював встановлення на той час найвищої гойдалки в Україні… І подібних прикладів є ще чимало. Не бракує завзяття й заступнику сільського голови Миколі Тюхті, про волонтерські справи якого наша газета уже розповідала кілька років тому. Та окрім вагомої підтримки війська, яку надає з початку повномасштабної війни, він, засукавши рукава, і ями на дорогах ладен допомагати латати, і зупинку у своєму селі Морозовичі встановлювати, і спортивну кімнату облаштовувати, чи будинок культури пофарбувати або усередині його відремонтувати.

Оновлюється сільський будинок культури

Саме будинок культури в Морозовичах став одним із місць, куди завітала команда «Слова правди», шукаючи приклади соціальних ініціатив у цій громаді. Ми побачили, як типова будівля такого закладу, зведена у 60-х роках минулого століття, поволі отримує нове життя – і все завдяки небайдужим селянам.

Коли росія пішла війною на Україну, у стінах закладу сформувався осередок волонтерства. Сюди звозили передану з-за кордону допомогу, сортували її і розподіляли між внутрішньо-переміщеними особами, які знайшли прихисток у громаді, жителями прифронтових територій, госпіталями, військовими.

– Допомога з-за кордону надходила тоннами, – каже у минулому староста Морозовичівського округу, а нині – заступник сільського голови Микола Тюхта. – Багато речей з Італії передавала Любов Клекоць, організувавши разом із іншими українками збір та відправку, а привозив вантажі Олег Федорук. Від Марини Дмитраш надходила допомога з Польщі, від сім’ї Тетяни Панасюк – з Канади. Передавали одяг, продукти, засоби гігієни, медпрепарати та багато іншого. Така підтримка була дуже активною з 2022 по 2024 роки. Також місцеві жителі сюди зносили харчі, закрутки, домашні речі і побутову техніку для сімей, які виїхали з Ірпеня і Бучі, інших українських міст і сіл. Ми людей поселяли у вільних будинках, де відновлювали водо- і газопостачання, самостійно майстрували ліжка… З часом стали змінюватися напрями підтримки, бо стали іншими запити, які надходили від військових – вони стали потребувати більше павербанків, дронів, автомобілів.

У будинок культури сходилися селяни плести маскувальні сітки. Гачки, прикріплені на трубі над проймою у холі, й досі не знімають, бо як надходить звернення від військових, спільна робота над новою сіткою знову гуртує морозовичівців.

Щоб величезна будівля у центрі села у період, коли менше проводиться святкових заходів, не стояла пусткою її спільними зусиллями ремонтують та перепрофільовують. Тут оновили фасад, перефарбувавши його, частково відремонтували приміщення й усередині.

Як розповідає Микола Тюхта, частина будівлі, де розміщений концертний зал, зачинена, адже дах над нею потребує капітального ремонту, і за попередньою оцінкою на такі відновлювальні роботи довелося б спрямувати щонайменше чотири мільйони гривень. А в умовах війни, коли потрібно підтримувати військових, такі витрати  недоречні.

Світлиця народної спадщини

Серед тих, хто долучається до ремонтних робіт у будинку культури, – Тетяна Дацик. У Поромівській громаді жінка живе 43 роки. Сюди переїхала «у невістки» після заміжжя. Жінка за професією – будівельниця, має сорок років професійного стажу, тож разом із іншими земляками ремонтувала й облаштовувала хол закладу, а одну із кімнат будинку культури перетворила на світлицю для збереження місцевих зразків побуту та народного мистецтва.

Спершу, розповідає, мала ідею облаштувати у цьому невеликому приміщенні простір для реабілітації учасників АТО, адже є співзасновницею ГО «Спілка ветеранів АТО Поромівської ОТГ», однак після початку повномасштабної війни вирішила змінити її призначення.

Ця світлиця наповнена енергетикою багатьох майстринь і теплом родинних традицій морозовичівців і жителів округи, які передали свої речі для наповнення простору. Тут, здається, розміщена ціла колекція вишиваних виробів. Відразу впадає в око величезний килим, який прикрашає одну зі стін. На чорному тлі яскраво розквітають вишиті троянди. А над ним – парні ікони, трохи потьмянілі від часу, обрамлені вишитим рушником.  Є тут чимало вишитих виробів: картини квітів і портрет Шевченка, скатертини і серветки, подушки, а ще – традиційне вбрання.

Частина цих вишиваних атрибутів створена Тетяною Дацик. Любов до вишивки вона пронесла ще з юних років, коли опановувала різні види рукоділля у школі під час уроків праці.

Є у світлиці кілька ікон – тих, які колись були в людських оселях. Але не тільки…

– Ось ці дві іконки мені передали родичі з Ковельського району. Ці образки були в криївці воїнів УПА. Ось бачите невеличні отвори по краях – це сліди від кріплення до дерева. Я горджуся, що такі речі потрапили до світлиці. Вони мають особливу цінність, бо нагадують про людей, які молилися Богу, не втрачали віри й жили надією на краще майбутнє України , – розповідає Тетяна Дацик.

На стелажах ще чимало предметів старовини: набори посуду, статуетки, картини, підсвічники, вази, декоративні тарілки та різноманітні елементи побуту місцевих жителів, які уже навряд чи побачиш у сучасних оселях. Є на полиці й книги земляків.

Серед речей світлиці – дерев’яна скриня. У таких наші прабабусі зберігали святковий одяг, рушники та родинні реліквії. Є й куфр, щоправда він знаходиться у холі будинку культури. Цей простір також наповнюють предмети, що колись були невід’ємною частиною селянського побуту: старовинне хатнє начиння, знаряддя праці та речі повсякденного вжитку. А на стіні – зо два десятка вишитих картин…

Багато експонатів були врятовані від забуття. Речі, які вже не використовувалися в побуті й роками зберігалися на горищах, отримали друге життя. Зібрані та впорядковані, вони посіли своє місце світлиці й на сцені у холі закладу культури. Частину експонатів Тетяна Дацик принесла з дому, деякі передали земляки, дещо знаходить також і завдяки оголошенням, щось купує за власні кошти, а окремі речі відновлює та переробляє, повертаючи їм належний вигляд.

– Можливо, у цій світлиці немає якихось значущих предметів, однак усе, що тут зібране, сповнене людським теплом. І це те, що ми передамо наступним поколінням, – каже пані Тетяна.

Жінка зізнається, що приходить до світлиці не лише тоді, коли має натхнення, а й коли важко на душі. Серед старовинних речей, вишитих рушників і пам’яток минулого знаходить спокій та розраду.

Значну частину ремонтних робіт у цім приміщенні жінці вдалося виконати завдяки підтримці деяких мешканців громади, які допомагали коштами або власними зусиллями втілювали задум у життя. Микола Тюхта, наприклад, разом зі своїми помічниками провели освітлення.

Пані Тетяна активно долучається не лише до збереження культурної спадщини, а й до благоустрою громади. Уже близько семи років опікується впорядкуванням узбіч дороги: організовує обрізання гілля, долучаються до роботи ветерани АТО/ООС – син й сусід.

Від занедбаної кімнати до спортивного простору

Цей будинок культури живе не лише волонтерською працею та збереженням народної спадщини. Для місцевої молоді він став місцем зустрічей, спортивних занять і корисного дозвілля .

Ідея облаштувати спортивний зал виникла з практичної потреби. Річ у тім, що Морозовичівська гімназія не має власного приміщення для уроків фізкультури, тому вирішили використати наявні можливості, щоб створити для дітей комфортні умови для занять спортом у холодні місяці року, адже у теплий період заняття проводяться на шкільному стадіоні.

– У вересні 2021 року створили невеличкий спортивний зал. Облаштували його у будинку культури, де є достатньо площі , – розповідає заступник сільського голови Микола Тюхта.

Щоб втілити задум у життя, довелося об’єднати зусилля небайдужих людей.

– Кошти на ремонт надали місцеві фермери, усі матеріали я привозив своїм бусом. Роботи виконували власними силами. Довелося штукатурити та фарбувати стіни, прокладати нову електропроводку й облаштовувати електроопалення, застелили підлогу ОСБ-плитою, її полакували… До ремонту, окрім мене, долучилися тодішня директорка будинку культури Валентина Котило, штукатурив та виконував інші роботи мій син Богдан, який зараз у Донецькій області виконує бойові завдання щодо захисту Батьівщини, його товариші Ігор Зелінський та Роман Охрим, працівник із ремонту й обслуговування водопровідної мережі Сергій Якобчук , – каже Микола Миколайович.

Попри відсутність будівельного досвіду у цієї команди й, враховуючи занедбаний стан приміщення, працювати довелося упродовж трьох місяців – вечорами по дві-три години. Так у Морозовичах з’явився спортивний простір, який став місцем зустрічі для прихильників активного способу життя та ще одним прикладом того, як спільна праця допомагає реалізовувати корисні проєкти.

– Лавки для спортивної кімнати передала колишня бібліотекарка з села Бужанка, шведську стінку віддав місцевий житель Юрій Ярошук, тренажери привіз тренер з Нововолинська Орест Щеп’як, столи для гри у шахи придбали за кошти спонсорів – так спільно наповнювали простір , – розповідає Микола Тюхта.

Окрім того, що тут для місцевих школярів проводять уроки фізкультури, двічі на тиждень відбуваються заняття з вільної боротьби та рукопашного бою, які проводить для охочих тренер Орест Щеп’як.

Водночас простір доступний для всіх охочих. Юні відвідувачі можуть позайматися на тренажерах, пограти в настільний теніс, адже у холі будинку культури встановлений тенісний стіл. Буває, ділиться Микола Тюхта, що й о 21-й годині приходять позайматися. Влітку, під час канікул, спортивний зал також не пустує, тут збираються діти різного віку.

Спортивний зал для юних мешканців села відчмняє Світлана Журба. Вона не лише готова за дітьми наглянути, а й організовує для них цікаві заходи.  Пані Світлана – місцева мешканка, яка охоче підтримує важливі для життя громади ініціативи. Уже друге скликання вона є депутаткою сільської ради і відстоює інтереси виборців. Працює бібліотекаркою у шкільній і сільській бібліотеці, які зараз об’єднані. А на посаді очільниці будинку культури замінила матір, яка вийшла на пенсію, – тож тимчасово виконує обов’язки директорки.

– Ми тісно співпрацюємо з тренером Орестом Щеп’яком, проводячи різні заходи для дітей. Спортивний гурток відвідують до 20 дітей від восьми до 14 років. Якщо тренер з якихось причин відсутній, я його підміняю, тому робота гуртка не припиняється. Для дітей організовуємо не лише спортивні заняття, а й інші активності. Ходимо на прогулянки на природу, в ліс, взимку влаштовували катання на гірках. Також проводимо турніри з шашок і настільного тенісу , – розповідає Світлана Журба. – Якщо з молодшими дітьми займаємося у післяобідню пору, то підлітки приходять до спортивної кімнати переважно ввечері. Через війну в селі не проводять дискотек чи інших масових розважальних заходів, тож молодь потребує простору для зустрічей і спільного дозвілля. Я намагаюся заохочувати їх до різних активностей. До свят організовуємо тематичні ігри, заходи.

Співпрацює осередок культури і спорту з благодійним фондом «Карітас Волинь», тож у Морозовичі приїздив тренер з армреслінгу й організував змагання, у яких взяли участь більш як тридцять хлопців. Турнір підтримали місцеві фермери.

Запам’ятався і захід до Дня Конституції України. Тоді 63 дитини разом сформували живий тризуб, який з висоти зафіксували за допомогою дрона працівники пожежної служби. Після завершення заходу на дітей чекали солодкі частування за підтримки небайдужих мешканців громади і зокрема Миколи Тюхти.

Село змінюють небайдужі

Є у  громаді кілька місць, де особливо любить проводити час і молодь, і дорослі. Серед них – місцева водойма Сажівка, яка недалеко за селом.

На ній два роки тому місцевий житель, депутат сільської ради Ігор Сарай облаштував відпочинкову зону: мешканці зібралися коштами для її облагородження і зариблення, а старт дав спонсор, який зголосився виділити 22 тисячі гривень на поглиблення водойми й згодом ще сорок дерев надав для озеленення. Це ще один приклад соціальної згуртованості. На території встановлені столик, натягнута волейбольна сітка, є місце для риболовлі. Тож тут на завершення навчального року і волейбольний турнір для дітей провели, і риболовлею займалися. А після активного відпочинку всі разом ласували стравами, приготованими на вогнищі.

Ще одним улюбленим місцем для відпочинку молоді є так зване «болото», розташоване в напрямку Литовезької громади. Місцевість стала ще привабливішою завдяки небайдужим мешканцям села. Зокрема, Сергій Якобчук разом з іншими односельцями впорядкували територію та облаштували тут альтанку для відпочинку. Торік працівники закладу разом із тренером Орестом Щеп’яком організували для близько сорока дітей дітей похід до цієї локації.

Є у Морозовичах і тренажерний зал для дорослих. У 2016 році ініціатором його створення став учасник бойових дій Віталій Ілик, який придбав необхідний спортивний інвентар – гантелі, штанги, турнік і бруси. Спільними зусиллями за підтримки влади приміщення облаштували, і досі воно слугує тренажерним залом для всіх охочих підтримувати фізичну форму.

На одному з перехресть села, де через обмежену видимість виникали незручності для водіїв, Ігор Сарай з однодумцями встановили сферичне оглядове дзеркало. Воно дає змогу водіям краще контролювати дорожню ситуацію.

Спільно селяни і автобусну зупинку облаштували, і холодним асфальтом ліквідовували на дорогах вибоїни, і замінили частину старого водопроводу, щоправда матеріали куплені за кошти місцевого бюджету, була оплачена й робота техніки.

– У всіх селах нашої громади є небайдужі та активні жителі. І я завжди готовий бути одним із тих, хто буде реалізовувати подібні ініціативи. Це мотивує інших людей долучатися, бо якщо староста чи заступник сільського голови особисто бере участь в роботах, то і односельці охочіше приходять допомагати , – вважає Микола Тюхта.

Валентина ТИНЕНСЬКА

Волинські