АТО, сім контузій та смертельний обстріл сержанта з позивним «Лівсі»

01 липня 2026 р. 13:13

01 липня 2026 р. 13:13

Страшна війна продовжує вести свій кривавий лік. Забирає найкращих – мужніх, сміливих, справжніх. Тих, хто всім серцем любив Україну, хто ціною власного життя зупиняв ворогів. Таким був і Роман Люлька.

Він народився 3 жовтня 1974 року у Володимирі. У перший клас пішов до ЗОШ №1, з  5-го класу  навчався ЗОШ №2. Згодом здобув професію електрика у тодішньому профтехучилищі №23.

«Роман був світлою, доброю дитиною. Завжди усміхнений, доброзичливий, поряд із ним ставало спокійно й затишно (коли пишу ці слова, переді мною його усміхнене обличчя, іншого не пам’ятаю). Він був сонячним промінчиком, який любили й поважали однокласники», – поділилася спогадами класна керівниця Галина Абрамюк.

Працював електриком у лісгоспі, куди знову  повернувся після строкової служби, яку проходив  у місті Виноградів на  Закарпатті. Згодом  влаштувався охоронцем на птахофабриці. У 2004 році одружився. У сім’ї народилися син Дмитро і донька Дарина. На жаль, взаємини не склались і сім’я розпалася.

Уже працюючи в ЖЕКу, Роман у  серпні 2015 року отримав повістку для проходження служби в зоні  АТО. Відмовлятися, переховуватися  – це було не в його характері. У навчальному центрі «Десна» пройшов підготовку спеціалістів танкових підрозділів та отримав кваліфікацію «командир танка «3» класу». Був призначений у 14-ту ОМБр імені князя Романа Великого командиром танка у званні сержанта. Спочатку перебував у селищі Олександрівка на Запоріжжі, а в лютому 2016 року відряджений на Луганщину та Донеччину в оперативно-тактичне угрупування «Маріуполь». Півтора  року разом із побратимами виконував комплекс завдань із захисту суверенітету України, отримав від командування і подяки, і грамоти.

Після проходження служби в АТО/ООС повернувся до мирного життя.

Кажуть, що вчитися ніколи не пізно. І Роман Люлька вирішив освоїти ще одну професію й у 1995 році вступив на заочну форму навчання до Київського політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського, отримав диплом за спеціальністю «Спеціаліст з обслуговування сільськогосподарської техніки».

У 2017 році, звільнившись із роботи, він поїхав до батька в село Білин. Працював по господарству, допомогав односельчанам, піклувався про батька.

«Брат мав веселу й добру вдачу, а ще – «золоті руки». Не цурався жодної роботи. Любив працювати на землі,  це був його рай. У селі Білині, де проживав із батьком, сам  змайстрував теплицю, висаджував розсаду, доглядав, радів хорошому врожаю. Завів пасіку. Не можна працювати з бджолами, якщо їх не любиш. Рома міг щодня подовгу сидіти біля вуликів й просто спостерігати», – розповіла сестра Інна Скіц.

Уранці 24 лютого 2022 року, дізнавшись про напад росії, Роман узяв документи й сам пішов у військкомат, а вже 28 лютого в складі 14-ої ОМБр був на Рівненському полігоні. Через добу його з побратимами відправили під Чорнобиль, де російські батальйонно-тактичні групи  за чисельністю переважала в рази. На початку березня бомбардувальники й винищувачі знищили техніку наших бійців і вони вимушені були лісами й болотами добиратися до своїх.

Роман Люлька більше двох років перебував на Куп’янському напрямку, де ворог веде активні штурмові дії, намагаючись просунутися з півночі та закріпитися на березі річки Оскіл. За власний кошт разом із побратимами купували насоси для викачування води з бліндажів, автомобілі, ремонтували їх.

«Цього хлопця знали в наших краях. На моїх очах він мужнів як юнак, як друг, як товариш моїм дітям й усієї тутешньої молоді. Він дружив з усіма, тут була своя компанія хлопців й дівчат, його любили за відкритість, оптимізм, щирість, доброту, яка лилася з його серця. Коли два місяці восени був на реабілітації, то  приходив до нас, розповідав і завжди запитував «Як ви, тьотя Тоня, поживаєте?»,- поділилася спогадами сусідка Антоніна Солодуха.

У 2024 році, наступивши на міну-пелюстку, отримав важке поранення ноги. Довгий час перебував у лікарнях Дніпра, Львова, Хмельницького, після чого майже два місяці проходив реабілітацію удома.

«Рома дзвонив щотижня, а коли не міг, то скидав  смайлик. Це означало, що він живий. Розповідав, як важко й страшно перебувати на «нулі». Тут потрібно бути максимально обережним, маскуватися та постійно контролювати небо, де  FPV-дрони та розвідники кружляють, як ворони.  Часто з побратимами тижнями сиділи без їжі та води. Інколи доводилося збирати дощову воду, щоб попити. Наші дрони доправляли їм невеликі вантажі. Та пластикові пляшки з водою при падінні майже всі розбивалися», – розповіла сестра Інна Скіц.

За час, поки Роман Люлька перебував у зоні бойових дій, зазнав шість контузій. Та найважчою стала сьома. У лікарні Дніпра йому зробили операцію зі встановлення барабанної перетинки. Півтора місяця, поки був вдома на реабілітації, постійно дошкуляв головний біль.

Торік у  листопаді вирушив назад до побратимів на Куп’янський напрямок. А 12 січня до родини прийшли співробітники ТЦК і сповістили про загибель Романа.  Сержант, стрілець-оператор загинув 7 січня 2026 року від множинних травм унаслідок ворожого обстрілу в районі населеного пункту Подоли Куп’янського району.

«Його війна розпочалася ще у 2015-16 роках на Донецькому напрямку, де була Красногорівка й інші населені пункти. Його показували центральні телеканали, коли нагороджували… Клята війна супроводжувала його…  7 січня  цього року  Роман загинув. Знаю одне: за ті всі роки він був і є справжнім Героєм», – написав  у Фейсбуці побратим по АТО Василь Приступа.

Поховали захисника з усіма військовими почестями  на Алеї Слави на Федорівському кладовищі.

Ми завжди пам’ятатимемо його доброту, відданість рідним, любов до Батьківщини та незламну силу духу. Його ім’я житиме в пам’яті людей, у молитвах і вдячності наступних поколінь.

Людмила  МАКАРЕНКО,

бібліотекарка Володимирської

гімназії № 2

Волинські