І досі ростуть у Володимирі дерева, посаджені сірожупанниками

06 липня 2026 р. 14:22

06 липня 2026 р. 14:22

Минуле століття стало непростим періодом в історії України – у 1914 році вибухнула Перша Світова війна. У ній взяли участь чотири мільйони українців, які, на жаль, воювали в арміях ворогуючих країн – одні у військах російської імперії, інші – у військових з’єднаннях Австро-Угорщини. Революція 1917 року поклала край існуванню російської імперії. Історія дала Україні шанс ще раз поборотися за незалежну державу.

У таборах для військовополонених Фрайштадт та Йозефштадт у Австрії знаходилося від 200 до 500 тисяч полонених українців – вояків армії Російської імперії. Союз визволення України, утворений в Галичині у 1914 році, вирішив, що ці військовослужбовці повинні служити молодій Українській Народній Республіці. З Австрії через Польщу військових транспортували до України, а оскільки Володимир знаходиться близько до кордону з Європою, то формування дивізії розпочалося саме у цьому волинському місті.

У березні 1918 року до Володимира прибув австрійський капітан П. Кватерник і його помічник сотник українських січових стрільців Іван Коссак, які зайнялися формуванням дивізії.

Капітан Кватерник (хорват за походженням) звернувся до українців із мудрими словами, які є актуальними і нині: «Якщо хочете Україну, то треба багато працювати для неї».

Володимир знаходився у руїнах, як і вся Волинь – про це писали історики Олександр Цинкаловський і Михайло Грушевський. Як відомо, російська царська армія при відступі використовувала тактику «випаленої землі» – знищували будівлі, продовольство, щоб нічого не залишити суперникам-австрійцям. Тому прибулі військові мусили багато працювати, щоб довести до ладу казарми на західній і північній околицях міста, впорядкувати територію.

Для вояків використовували особливу форму – короткі сірі жупани (звідси і назва дивізії – сірожупанна, у сусідньому Ковелі діяла синьожупанна дивізія). Офіційна її назва – перша козацько-стрілецька дивізія.

На лівих рукавах вояків були оригінальні знаки розрізнення: у підстаршин – срібні колоски як символ врожайності України, а у старшин – золоті колоски.

Дивізія складалася з чотирьох полків піхоти, гарматного дивізіону, кінної сотні, медичної і господарської частин.

На початку свого утворення дивізія налічувала понад шість тисяч військових, у майбутньому їх кількість планувалося збільшити до 15 тисяч. Військові налагодили дружні контакти з жителями Володимира у 1918 році: вони фінансово підтримували українські школи, а діти навчилися від них співати національний гімн «Ще не вмерла Україна».

Наприкінці серпня 1918 року дивізія прибула до Києва, де вже встановилася влада гетьмана Павла Скоропадського. Він скептично ставився до сірожупанників, вважаючи, що люди, які побували в полоні, не можуть служити йому, тому скоротив формування наполовину. Згодом військових відправили на Схід України, захищати Українську державу від наступу більшовиків. У 1920 році дивізія була розбита поляками, а її залишки утворили четверту Холмську дивізію УНР.

І досі ростуть у Володимирі дерева, посаджені сірожупанниками в районі військкомату (там був їх штаб), а за Юріївською церквою зеленіють столітні граби, теж посаджені цими бійцями.

Дослідивши історію цього військового формування, можемо ще раз переконатися, що Володимир був містом багатим на різні події – культурні, мистецькі, релігійні. Важливо, що і на наших теренах зародилося військове формування, яке на початку минулого століття докладало зусиль для боротьби за державність України.

Хоча бойовий шлях сірожупанної дивізії був недовгим, але ці вояки залишили по собі добрий слід як борці за волю України.

Богдан ЯНОВИЧ, науковий співробітник історичного музею
імені Омеляна Дверницького

*  Головне фото згенероване ШІ

Волинські