Заснована на довірі закордонна допомога

08 липня 2026 р. 12:43

08 липня 2026 р. 12:43

На цьому знімку волонтерки Валентина Лотоцька (крайня праворуч) і Яна Никитюк під час одного з візитів до наших захисників на Схід. Скільки було таких поїздок – уже й не пробують полічити. Бо від самого початку повномасштабного вторгнення на нашу землю російського агресора возили для бійців найрізноманітніші передачі за їхніми запитами, збирати які допомагали односельці та бізнесмени. Історія їхньої волонтерської діяльності, можливо б, і не набула гласності, бо самі жінки не дуже хотіли розповісти про неї, якби не ще одна історія, з якою прийшла до редакції наша землячка, яка нині працює у Німеччині. Там 83-річний чоловік вирішив допомогти українським бійцям, але з неодмінною умовою – передати кошти тим, кому можна довіряти, хто переконає його, що кошти використані за призначенням. Більше того, він навіть організував збір такої допомоги у сумний для нього час втрати любої дружини.

Ірина, як і багато наших земляків, поїхала працювати за кордон, потрапила у німецьку родину, де познайомилася з добрими і співчутливими людьми. Про зворушливу історію допомоги українцям у важкі для країни часи вона розповіла у редакції.

Пожертви на панахиді, які можуть врятувати життя

Колишньому інженеру-будівельнику Ульфу Нотландеру уже 83 роки. Він родом зі Швеції, зводив мости у різних країнах світу, а тепер мешкає у Німеччині. І досі працює у фірмі сина, яку сам і створив. Виростили з дружиною четверо дітей, мають десятеро онуків. Як за нашими мірками, допомагати ніби є кому. Але подружжя щиро перейнялося тією страшною війною, яку веде Україна з російським агресором.

– Якось у приватних розмовах я розповіла про звичайних українців, які допомагають нашим бійцям, показала гори сіток з картоплею, цибулею та іншими продуктами, якими завантажують волонтерські авто, розповіла, що є потреба навіть у скотчі для дронів , – розповіла Ірина.

І Ульф вирішив допомогти. Він покликав Ірину і запропонував передати 200 євро для українських захисників, які так героїчно захищають свою землю. Потім ще 500. Але при цьому ставив умови: передати гроші тим, кому можна довіряти, він має бути впевненим, що вони використані саме на такі потреби, адже факти корупції в Україні відомі у світі. А коли отримав відеозвіт з подякою від українських бійців, аж просльозився.

А за кілька місяців після того лихо прийшло і у цю німецьку родину – померла кохана дружина Ульфа Бригіта. «Вам не слід плакати за мною, бо я жила. Коло замкнулося, прагнучи до завершення. Не вір, що тепер, коли я померла, ми далеко один від одного. Моя душа вітає тебе, як подих літнього вітерцю. І коли подих дня осідає у вечірньому спокої, я посилаю тобі свої вітання, як зірка з неба» – такі слова від імені покійної були у некролозі, який чоловік розмістив у місцевій газеті. А ще від родини було додано: «Ми дякуємо тобі за те, що могли бачити тебе задоволеною, готовою завжди допомогти та життєрадісною».

І ота готовність Бригіти завжди допомогти проявилась і після її смерті. Повідомивши про час і місце панахиди з похованням урни на кладовищі в Зелігенштаті й подякувавши всім за висловлені співчуття, Ульф з газетних сторінок попросив запалити свічку за Біггі, а на прощання замість квітів приносити пожертви, які буде переслано безпосередньо у фонд Біггі. «Можливо, ці кошти допоможуть комусь врятувати життя», – сказав тоді Ірині Ульф.

І на його заклик відгукнулось чимало людей. 100 євро передали сусіди, сімейний лікар доклав 50, син Ульфа відразу вийняв 49 євро – усі, що були на той час у гаманці, відгукнулась і колишня колега Бригіти. Приносили гроші на панахиду у конвертах й інші. У одному з них, крім купюр, був листок з таким написом: «Невеликий знак подяки хоробрим солдатам, які борються за вільну Україну. Ви боретеся за демократичний і кращий світ».

Таким чином назбиралося 1850 євро на підтримку українських бійців. І знову Ульф поставив свою основну умову: передати кошти тим, кому можна довіряти.

Та, кому довіряють

Першу суму з цієї німецької допомоги пані Ірина передала Валентині Лотоцькій з Хобултови, яка з перших днів війни взялася допомагати нашим захисникам. Завдяки їй німецька підтримка для українських бійців мала продовження. Бо пані Валентина виявилась тією волонтеркою, якій повірили – настільки чітко звітувала про витрачені кошти, що у німецьких благодійників не виникло сумнівів, що вони можуть піти не за призначенням, що хтось може ними зловживати.

Жінка працює помічницею виховательки у місцевому дитячому садку. Коли ворог масово і нагло посунув на українську землю, на захист якої з перших днів став і її син – кадровий військовий, материнське серце ніби наказало, що і їй треба діяти. А щоб робити це чесно і прозоро, щоб її підтримали й інші, подала заявку у єдиний реєстр волонтерів – офіційну державну базу даних, яку веде Державна податкова служба, створену для законного збору коштів без сплати податків на благодійність.

І відтоді почалася її неспокійна діяльність. Збирали кошти, плели сітки, курували каремати, зарядні станції, ліки, заготовляли продукти – усе, на що отримували запити від своїх земляків, які стали на захист України. Односельчани, люди з довколишніх сіл тоннами привозили вирощену продукцію, жительки Хобултови виготовляли різні смаколики, мали сприяння і від місцевого священника.

«Це нелегка праця, що вимагає відкласти всі особисті справи. Ви би бачили ту кімнату, підлога якої встелена медикаментами, продуктами, одягом. І все це треба розділити, розформувати у посилки і доставити за поданими запитами», – так відгукується про роботу волонтерів сільська староста Оксана Морозюк, завдяки якій Ірина і налагодила зв’язки хобултівською волонтеркою.

Валентина Лотоцька тісно подружилася з Яною з Нововолинська, яка теж організовувала допомогу нашим бійцям, і вони самі стали відвозити передачі на передову. Скільки було таких поїздок – вже й порахувати важко.

– Летіла туди, як на крилах, – каже пані Валентина, яка не дуже охоче погоджується розповісти про своє волонтерство . – Так хотілося зустрітися з хлопцями, по-материнськи їх обійняти, поговорити, підбадьорити, скуштувати тієї печеної картоплі, якою вони пригощали, привезти їм домашніх смаколиків. Були у Куп’янську, Слов’янську, Оріхові та багатьох інших містах, навідувалися у волинську «сотку», 14-у ОМБр, 39-ку, бо як їхали, то на 6-7 днів.

Під час однієї з таких поїздок у Куп’янську-вузловому авто волонтерок потрапило під обстріл. Як це трапилася? «Там було три переправи, але нас туди не пускали, – каже Валентина. – Поїхали на одну, а вона перебита, на другій – така ж ситуація, а лише на третій вдалося проїхати, бо мали офіційні волонтерські документи. Але там наш автомобіль засік ворожий дрон і, як поверталися, розпочав полювання та обстріл. Яна тоді добряче постраждала, їй пошматувало обличчя, а я, так би мовити, відбулась легким переляком».

Втім, той легкий переляк завершився контузією, про що мимоволі проговорилася пані Валентина, розповідаючи, що вже майже рік вона не їздить на Схід. Бо до наслідків того обстрілу додалася і моральна втома – крім сина, вже третій рік на фронті і її чоловік. Але хобултівська допомога для захисників не зупинилася, цю справу підхопили її односельці. І далі щомісяця відправляють передачі на фронт, от і нещодавно селом купили авто за 70 тисяч гривень для свого земляка.

Пані Валентина, хоч і просить багато про неї не писати, висловлює вдячність за підтримку всім своїм односельчанам, колективам ЗДО «Веселка» за кошти з благодійного ярмарку, смаколики, куплені засоби гігієни, за зібрані «коробки тепла» і теплі дитячі малюнки, а також ліцею села Хобултова. Чимало власної продукції виділяв для бійців власник нововолинської фірми «Вербена», де виготовляють м’ясні консерви, Ігор Трофимович. Зібрані овочі передавати у Нововолинськ, де виготовляють сухі борщі, допомагала Марта Татарина, яка і своєю машиною забирала, і разом вантажили, і вже готову продукцію привозила, яку хлопці замовляли.

– Коли Ірина написала, що німецька сім’я хоче нам допомогти, ми якраз збирали кошти на автомобіль для нашого земляка з Підгайців, який служить у 39-ці. Я спочатку вагалась: а що, як не повірять? Але й відмовлятись було не з руки, адже кожна сотня гривень була важлива у цьому зборі. У мене є волонтерська картка, де всі надходження видимі, кошти ці ми переказали за призначенням, до того ж за всі роки зберігаю всю фінансову звітність у файлах, всі чеки, є відеозвіти від бійців, – так пояснює довіру від закордонних благодійників пані Валентина. А ще мимохідь зізнається, що має особисті нагороди, подяки від військових частин, але «розшифровувати» це не хоче. І на День народження, який відзначила кілька тижнів тому, отримала вітання від командира частини А-2892.

Чотири дрони зі щирою подякою командира

Коли за посередництвом Ірини Валентині запропонували досить солідну суму, зібрану з пожертв у вже згадуваний фонд Біггі, вона попросила спрямувати її напряму безпосередньо у військову частину, яка воює з ворогом на передовій. Вибір упав на 39-й зенітно-ракетний полк, де несуть службу знайомі їм бійці, на керівництво яким вдалося вийти.

«Ти їх знаєш, їм можна вірити», – знову з властивою йому прискіпливістю перепитав Ірину Ульф. «Не знали їх, але я їм вірю і вас прошу повірити» – відповіла.

Так 1850 євро потрапили за прямим призначенням. За них захисники закупили чотири дрони, які вже, очевидь, успішно допомагають долати ворогів.

За німецькою адресою вони відправили відеозвіт зі словами щирої вдячності за підтримку, який дуже розчулив пана Ульфа. А ще передали Іриною шеврон своєї військової частини, тубус, розмалювати який Валентина Лотоцька доручила юній художниці з Нововолинська, та дитячі малюнки. Німецький пенсіонер захотів особисто поспілкуватися з командиром, надіслав листа на електронну адресу і у відповідь отримав лист – подяку німецькою мовою.

– Ось так «маленькі волонтери» наближають нашу Перемогу, – згодом пояснила причину свого візиту до редакції пані Ірина. – Працюють безплатно, швидко, показують всі надходження і витрати. Ульф був у захваті від такої чіткої звітності. Завдяки таким як Валентина Лотоцька і живе віра у наших волонтерів, яка не знає кордонів.

Фото надані Валентиною Лотоцькою.

Антоніна МИХАЛЬЧУК

Волинські