Волинянка рятує лелек і ловить їм рибу: один птах прожив у неї вісім років, другий — п'ять

10 липня 2026 р. 15:24

10 липня 2026 р. 15:24

Тамара Гулик з Шацька має добре, милосердне серце. Вона не може пройти повз чужу біду – чи то людини, чи будь-якої тварини. Всім хоче допомогти. Хоч і має невеличку пенсію, але купує з неї харчі для безпритульних собак, носить медикаменти та їжу маленьким цуценятам, а ще – рятує та лікує поранених лелек.

У хлівчику біля своєї хати обладнала для них справжні апартаменти, щоби птахи не мерзли взимку. Нещодавно з її подвірʼя полетів кудись у мандри Льолік, а тепер замість нього в гості навідуються аж двоє пернатих, розповідає Вісник+К.

У хлівчику птаха гріла електробатарея

Тамара Миколаївна згадує, що з дитинства любить не тільки котиків, собачок, а ще всяку різну живність. 46 років пропрацювала в школі й старалася донести учням, що треба бути добрими не тільки до людей, а й до братів наших менших. Сама ніколи не проходила мимо немічних тваринки чи птаха.

– Якось із чоловіком Володимиром Івановичем їхали біля санаторію «Лісова пісня». Це було 30 листопада. Вже сніжок пролітав, а по обочині нещасний, мокрий лелека ходить, праве крило волочить, – згадує співрозмовниця. – Я попросила чоловіка зупинитися. Добре, що він мене розуміє й завжди підтримує. Почали ловити птаха. Накрили його покривалом і привезли додому. У хлівчику облаштували йому дім. Зсередини ковриком старим оббили, причепили електробатерею, щоб не мерз взимку. Назвали знайду Томмі.

Завезли лелеку до ветеринара. Спеціалісти оглянули й постановили, що крило, може, й зростеться, але літати вже не зможе. Так Томмі став новим членом родини Гуликів. Подружився на подвір’ї з собачкою, котом. За хатою в подружжя викопаний ставочок, в якому водиться рибка. Тамара Миколаївна частенько з вудочкую рибалить, а що впіймає – Томмі віддає.

– Миші з мишоловки йому кидала, черв’яків копала, курячі сердечка – все їв. Хороший був птах. Дзьоб у нього та лапи були дуже червоного кольору, що означає, що лелека старий вже. Помер у січні 2016 року, проживши в нас вісім років.

Томмі-2 побачив «родичів» – і став літати

І так склалося, що недовго пустував лелечий дім у Тамари Миколаївни. Наступного року восени побачили, як Світязем бродить чорно-білий птах. Чомусь не полетів у вирій, лишився самітником.

– Підійшли, він навіть не тікав. Склалося враження, що жив з людьми, бо зовсім нас не боявся. Може, його хтось викинув? – розмірковує жінка. – Так у нас з’явився Томмі-2. Літати не вмів, тому так легко його впіймали. Показали ветеринарам, які сказали, що здоровий, а літати його, видно, не навчили. Ми знову подумали, що, певно, жив у курнику з курми. Зробили вольєр, зверху натягнули сітку. Отак і прожив зиму. Настала весна, з теплих країв повернулися лелеки. Кружляли над хатою, Томмі-2 задивлявся на «родичів» і собі став махати крилами.

Вирішили зняти сітку та випустити на волю. І сталося диво – за кілька днів почав птах то на сарайчик підніматися, то на хату. Як їсти хоче, то приходить і кле-кле-кле-кле до мене. Коли на городі сапала, то, як сердитий, міг за ногу, голову чи спину скубнути. Задиракою був. Макарони йому давала, рибку ловила. Літав до сусідів, по вулиці ходив. Не боявся ні людей, ні собак, бо з моїми дружив. Цілий день десь мандрує, але на вечерю завжди до корита прилітає. Ночував на хаті. А то якось тиждень його не було. Я переживала: де пропав?

Почала розпитувати, може, хтось бачив. І мені подзвонили, сказали, де бачили птаха. Я своїх лелек позначаю таким фіолетовим дезінфектором, то вже не сплутаю з жодним іншим. У Томмі-2 було перекушене крило, певно, собаки напали. Як глянула, а там уже червʼяки завелися. Забрала його і взялася лікувати. Мої учні, які лікарями працюють, приходили, помагали промивати рану, перев’язки робили. Так разом ми врятували пернатого. Він у нас жив п’ять років, а потім перестав їсти й помер.

Тамара Миколаївна вже книжку може писати на основі своїх спостережень за лелеками. Розповідає багато цікавого про їхні повадки. Але зізнається, що візуально не можна відрізнити, де він, а де вона. Хіба, коли разом у парі стоять, то видно, що він – вищий, граційніший, а вона – дрібніша.

Постоялець зманив кудись Льоліка й привів чужу лелечиху

Тамара Миколаївна щодня носить їсти місцевим безпритульним собачкам. Тратить свою пенсію, добрі люди помагають. Один професор зі Львова, який нині переїхав на Волинь і теж любить тварин, щомісяця перекидає 500 гривень, аби купила харчів своїм підопічним. Добре серце не дає Тамарі Миколаївні спокою, за всіх у неї болить душа.

А робити добро тваринам – це її життєвий девіз. Тому, коли восени 2025 року у місцевій групі в соцмерехаж прочитала про лелеку з поламаним крилом, забрала додому й взялася з чоловіком виходжувати. Назвали Льоліком. Птах швидко подружився з дворовою собачкою Булочкою. Разом сиділи на подвір’ї або на ставок ішли. Як Тамара Миколаївна наловить рибки, то кидає в корито, з якого Льолік спритно її діставав. Згодом до нього став прилітати інший лелека. І тоді жінка запідозрила, що Льолік – це вона, а то кавалер до неї навідується.

– І так сталося, що зманив той чужий нашого Льоліка. Десь полетіли разом. Чужий вернувся, а нашого немає, – з жалем говорить Тамара Миколаївна. – Я скрізь ходила, шукала – безрезультатно. А той Постоялець, як ми його почали називати, тепер по кілька разів у день прилітає. Їсти чекає. Правда, до себе близько не підпускає. Нещодавно й подружку привів. Тепер двоє у мене підгодовуються. Я говорю до Постояльця: «Ех ти, куди мого Льоліка зманив? Нащо мені чужу привів?». І знаєте, я все виглядаю Льоліка, а раптом повернеться.

Руслана СУЛІК

Волинські