Художник-воїн і барви його душі

13 липня 2026 р. 14:39

13 липня 2026 р. 14:39

Вкотре переступаючи поріг культурно-мистецького центру, з особливим трепетом очікую на зустріч із мистецтвом і його творцями. Воно завжди надихає, дарує світлий настрій, попри усілякі життєві складнощі.

Минулої неділі теж не відмовила собі у нагоді побувати на відкритті персональної виставки живописця із селища Благодатного та воїна із фронтовим позивним «Художник» Віталія Манойла. А ще до відкриття поспілкувалася з цікавим, вельми привітним майстром пензля, який, пройшовши через пекло війни, зазнавши  поранення, не втратив і не розгубив віри, доброти, людяності,  бажання малювати, дарувати людям красу на полотні й відкривати барви української душі. Саме таку влучну назву і носить виставка у затишній галереї КМЦ. Мабуть, чи не всі причетні до мистецтва, друзі, колеги зібралися липневої неділі, щоб привітати митця із черговою виставкою та оглянути його різножанрові картини. Усі вони мирні, яскравих кольорів, окрім двох, намальованих ще у 2003 році, сповнених тривоги, передчуття війни як найбільшої трагедії. Є і кілька полотен сучасної війни, на яких побратими Віталія і його автопортрет в усьому військовому спорядженні – мужній захисник, що в час випробувань змінив пензель на зброю, ставши на захист Батьківщини.

Кількома штрихами спробую і я намалювати творчий портрет воїна-митця. Він професійний художник, освіту здобув у Волинському університеті імені Лесі Українки на факультеті образотворчого мистецтва.

Кілька років викладав цей предмет. А любов до малювання, ліплення прийшла ще у дитинстві. І хоч у родині художників нема, та все ж один із дідусів був вправним народним умільцем. І ця майстерність передалася онукові. А батьки, помітивши потяг хлопчини до творчості, віддали його на навчання до художньої студії Анатолія Жукова. З теплотою згадує митець роки студіювання, живопису, як і дідусеві життєві настанови.

Ще на виставці пленеру художників, що нещодавно завершився у Володимирі, звернула увагу на картину, на якій дівчинка у барвистому віночку, обличчя щасливої, усміхненої дитини, у чиє безтурботне дитинство так жорстоко увірвалася війна. Безперечно, це полотно – окраса вернісажу з пленеру, а тепер дізналася, що автором є талановитий майстер із селища Благодатного Віталій Манойло.

Ще задовго до війни художник мав чимало персональних виставок у різних містах України і у Володимирі теж у 2018-му. Техніка виконання – переважно олійні фарби, інколи акрил, та окрім станкового живопису, пан Віталій – досвідчений іконописець. Монументально-сакральне мистецтво особливо захоплює наявністю великих площ. Це витончена, скрупульозна праця, яка потребує особливої майстерності. Він розмальовував  чимало храмів у Нововолинську, Вінниці, Польщі. Але таку натхненну, благородну працю перервала війна у тому роковому 2022-му.

Вже з 3 березня він на фронті – піхотинець 110-ї окремої механізованої бригади імені генерала Марка Безручка. А там, коли щохвилини ризикуєш життям, бачиш загибель побратимів, не до малювання. Можна хіба що накопичувати сюжети майбутніх полотен воєнної тематики, де, на жаль, переважають чорно-червоні кольори.

Воїн-художник під Донецьком отримав серйозне поранення. Далі –  лікування, реабілітація. Уже рік, як звільнений з армії, тепер має нагоду повернутися до улюбленої праці. Уже на початку 2026-го Віталій Манойло взяв участь у виставці Національної спілки художників України. Червень 2026-го –  Володимирський пленер і  відкриття чергової персональної виставки у нашому місті. А ще знову вабить сакральний живопис, хоча допоки важко після контузії працювати на висоті.

Чи є улюблені жанри? Малює під настрій. Художник відтворює на полотні стан своєї душі. Тому і назва «Барви української душі» так пасує до портретів, пейзажів, натюрмортів, циклу картин, що відтворюють звичаї нашого народу. Теплі, щирі слова подяки за талант, за мужність звучали на адресу пана Віталія від усіх, хто завітав до галереї КМЦ, щоб привітати цього митця від Бога.

Мріє художник і  відтворити на полотні дорогих йому друзів-бійців, котрих втратив на війні. І, звичайно, тепер одна найзаповітніших мрій для нас усіх – щоб запанували спокій і мир  у нашій благословенній Україні.

Оксана ШЕСТАЛЮК

Волинські