УПА воювала за Волинь у складі України, а не нової Речі Посполитої

13 липня 2026 р. 21:22

13 липня 2026 р. 21:22

Польські політики продовжують воювати з українцями, які відійшли у вічність. При чому роблять це на українських етнічних землях, впевнено розповідаючи як нам потрібно трактувати минуле. Тоді як представники української влади скромно мовчать, стоячи з боку. В них чомусь не знаходиться гідності і мужності стати на захист тих, хто віддав своє життя за Волинь у складі України, а не у складі нової Речі Посполитої.

Одна з останніх ініціатив, яка активно обговорюється - заборонити пропаганду українського націоналізму і "бандеризму". Цікаво, що подібна риторика дуже схожа на московську інтерпретацію українського національно-визвольного руху.

У чому принципова відмінність між українськими і польським націоналізмом? Український націоналізм не інфікований шовінізмом та імперськими фантомними болями, які не дають спокійно спати частині польських політиків. Поляки не зобов'язані любити Степана Бандеру, Романа Шухевича та УПА. Але українські націоналісти ніколи не ставили під сумнів право поляків мати незалежну державу на власних етнічних землях. Тоді як наші західні сусіди навпаки намагалися будь-якими методами не допустити створення самостійної Української держави.

У минулі століття вже були неодноразові спроби побудувати відносини між українцями і поляками на основі рівності і взаємної поваги. Та всі вони завершилися провалом не з вини української сторони.

Класичний приклад - Гадяцький договір 1658 року, який мав стати фундаментом для конфедерації трьох рівноправних народів у складі Речі Посполитої. Проте польський сейм надзвичайно обурився тим, що українці отримають навіть обмежену державну суб'єктність і настільки нівелював суть угоди, що вона стала нікчемним папірцем.

Українська соборна держава могла утвердитися ще на початку ХХ століття. Але в той час як полчища більшовиків наступали з північного сходу, поляки вирішили відновити Річ Посполиту і розпочали власну інтервенцію проти ЗУНР та УНР. А згодом, за класикою польсько-московських угод минулого, підписали з росіянами Ризький мир, розділивши Україну.

Політика полонізації дуже схожа на політику русифікації. А саме цим займалася польська влада, намагаючись знищити українську національну ідентичність. Тож не дивно, що більшість шкіл на Волині у міжвоєнний період були польськими. А Варшава проводила цілеспрямовану колонізацію українських земель, намагаючись змінити етнічний склад населення.

Зараз ми щоденно чуємо антиукраїнські заяви та звинувачення з боку Польщі. Варшава взяла на озброєння мову шантажу і ультиматумів. Від нас вимагають вибачитися, покаятися, стати на коліна, відцуратися своїх героїв, переписати підручники історії та ще й погодити їх текст у Варшаві. Вибачитися за що? За те, що наші предки боролися за самостійну українську державу? Не хотіли бути покірними перед польським панством? Чи за те, що були ув'язнені у польському концтаборі Береза Картузька?

Але мене дивує також інше: чому українська сторона дозволяє, щоб з нами спілкувалися в такому зверхньому нахабному тоні? Може настав час нагадати полякам справжню історію? Впевнено, спокійно, на основі фактів, а не маніпулятивно-істеричних суджень. Не зайвим також було б розповісти Європі правду про діяльність УПА і події минулого. Наше мовчання лише провокує польських шовіністів.

Юрій ПОЛІЩУК, перший заступник голови Волинської обласної ради (ВО «Свобода»)

Волинські