Війна забрала життя наймолодшого із трьох братів-воїнів: Герой з Волині загинув під час першого бойового виходу

17 липня 2026 р. 09:06

17 липня 2026 р. 09:06

4 січня 2025 року загинув Герой з Волині Степан Приймак. Захисник вступив до Збройних Сил України у серпні 2024 року та мужньо тримав оборону на Покровському напрямку. Його останній шлях на рідну Волинь тривав майже вісімнадцять довгих місяців.

Свого часу троє рідних братів із села Іваномисль – Руслан, Сергій та Степан Приймаки – стали на захист України й побували у найгарячіших точках війни, про які більшість із нас лише чула. На жаль, наймолодший із них – Степан Васильович, 1997 року народження, – повернувся додому «на щиті». Історі. захисника розповідає газета Полісся.

У сімействі трудівників-Приймаків народилося шестеро синів. Найстарший занедужав і відійшов у засвіти ще зовсім маленьким. Інші брати завжди трималися купки й зростали змалку привченими до праці – тримали аж три корови, обробляли великі площі городини та зернових. Господарський хист успадкували від дідуся, який колись чи не єдиний у селі мав власних биків.

Згодом хлопці один за одним подалися на свої хліба. Найстарші – Руслан і Сергій – поїхали на заробітки до сусідньої Білорусі, де працювали пастухами. Та невдовзі до батьківської оселі надійшли повістки з військкомату. Обох братів призвали на строкову службу. Вони повернулися із-за кордону і разом пішли до війська.

— Наш тато в юності служив у внутрішніх військах. Ми часто переглядали його армійські фотоальбоми, слухали спогади про той період його життя. А ще він любив наспівувати рядки з відомої пісні: «…коли ти в армію не йдеш, то не кохай дівчину…». Мабуть, усе це й вплинуло на нас. Коли прийшла повістка, ми не шукали способів уникнути служби.

Разом із Сергієм потрапили до формування протиповітряної оборони у Стрию. У той час померла мама. А згодом розпочалася Революція Гідності, після чого – анексія Криму, окупація Донбасу. Наш підрозділ перекинули на схід України ще коли ми були строковиками. Але ми підписали контракт і продовжили службу до 2017 року. Потім одружилися, створили сім’ї. Відійшов у вічність тато, — пригадує Руслан. – Перші вибухи повномасштабної війни я почув 24 лютого 2022 року в Києві, де був на заробітках. Прокинувся від прильотів і подався додому. Ми із Сергієм, уже маючи бойовий досвід, допомагали облаштовувати блокпости й оборонні споруди на території нашої громади.

Натхненний історіями бойового шляху старших братів, так само, як вони колись надихалися прикладом батька, передостанній із братів – Степан – від початку повномасштабного вторгнення замислювався над тим, щоб стати до лав Збройних сил України. Руслан і Сергій, які добре знали справжнє обличчя війни, відмовляли молодшого від цього кроку. Адже Степан не проходив навіть строкової служби, здобув фах маляра-штукатура, працював із братами на будівництві, займався заготівлею кори, лікарських рослин, ягід і грибів.

Та у вересні 2024 року він мовчки прийняв своє рішення. Взяв паспорт і сказав рідним, що їде до стоматолога. Лише з Луцька, вже після розподілу до військової частини, повідомив телефоном, що мобілізований. Підготовку проходив у Франції, де несподівано зустрів свого односельця й однофамільця Володимира Приймака. Обоє продовжили службу у складі 155-ї окремої механізованої бригади, хоча й у різних підрозділах. Степан був стрільцем-санітаром. Його позивний – «Скорпіон».

Після завершення навчання він разом із побратимами пройшов бойове злагодження. Кожного зі своєї четвірки вважав надійним товаришем і професіоналом. Проте перший бойовий вихід став для групи останнім.

1 січня 2025 року військовослужбовці зайняли позиції на Донеччині. На третій день під час ворожого штурму один із українських бійців отримав смертельне вогнепальне поранення. Як зазначено у матеріалах службового розслідування, через масований артилерійський обстріл командир наказав групі відійти до найближчої будівлі, яка могла слугувати укриттям. Вранці наступного дня український безпілотник зафіксував біля входу споруди тіло ще одного нашого воїна. У внутрішньому дворі дрон зафільмував, як російські військові розстрілюють третього захисника. Степан на той момент ще був живий, однак перебував під прицілом противника.

Саме тому увесь цей час і побратими, і рідні вірили, що Степан Приймак потрапив у полон. Майже півтора року вони чекали звістки, що його ім’я з’явиться серед тих, кого повертають додому під час обмінів. На жаль, дива не сталося – днями підтвердилось невідворотне – «Скорпіон» таки загинув 4 січня 2025 року поблизу населеного пункту Солоне Покровського району. Його тіло ідентифікували після репатріації. Це був перший і останній його вихід на позиції…

Іванна ГАЙДУЧИК , село Іваномисль.

• Вижив у найгарячіших боях, але смерть наздогнала вдома після боротьби зі страшною недугою: захиснику з Волині навіки 49
• Він був Солдатом на землі, а став небесним Ангелом-охоронцем : спогади про Героя двох війн з Волині, якому назавжди 40
• За день до загибелі пообіцяв, що приїде у відпустку на мамин ювілей , але повернувся «на щиті»: спогади про 33-річного Героя з Волині

Волинські