Апостол правди

17 липня 2026 р. 14:58

17 липня 2026 р. 14:58

Коли козакові була вибита шабля з рук, то Бог послав Україні пророка Тараса. Україна – то є Божа сутність. Як казав Дмитро Павличко, де немає України, там і Господа нема.

Нація, щоб відбутися, мусить мати духовний хребет. Він має служити своїй Нації, а не обслуговувати світових паразитів, які мають намір з нашої землі зробити пасовисько для себе.

Тарас Шевченко:

Кажуть, бачиш, що все то те
Таки й було наше,
Що вони тілько наймали
Татарам на пашу
Та полякам… Може, й справді!
Нехай і так буде!
Так сміються ж з України
Стороннії люди!
Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина
Розвалиться… і з-під неї
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..

За Тарасом, українська нова хата має бути виметена від чужинецького сміття, а «кропилом будем, брате, нову хату вимітати». Мусимо вийти на Шевченкову правду.

Він нам чітко виписав:

За що ж тебе, світе-брате,
В своїй добрій, теплій хаті
Оковано, омурано
(Премудрого одурено).
Багряницями закрито
І розп’ятієм добито?

Двох правд не буває. То чому нам підносять другу правду, що темного просвітили. Постає питання: «А хто були оті просвітителі?» А чи не ті, які об’явили війну відунам і відункам, зробивши їх нечистою силою? Відьмаками і відьмами… Виловлювали і спалювали або топили. Чи не ті, які в 1600 році спалили на вогні Джордана Бруно? Божого посланника, який був посланий Богом, щоб їм відкрити, що Земля, як кулька, бігає навколо свого Сонця. А ми те знали ще за Трипілля, мавши знак мудрості – Сваргу, Свастя – бігуче небо. Ото просвітили, так просвітили. Аж в очах потемніло. Вирахували скільки Шеченко виписав слово «Бог». Але ніхто не наважився сказати, як Шевченко розумів Бога.

І візантійський Саваоф
Одурить! Не одурить бог,
Карать і миловать не буде:
Ми не раби його – ми люде !

То по якому праву, згадуючи Тараса, робимо його рабом. А чи не занадто при нашій довірливості, нас впеленали в пелени брехні, гріха і страху? І все це стягнули мотуззям рабства. І зав’язали у хитрий гордіїв вузол, який не розв’язується, щоб ми над ним длубалися. А над ним не треба длубатися, а взяти козацьку шаблю і зробити мах нею. Такий мах, якого ще не бачив світ! І той вузол розрубати… І вийти на самих себе і самим до себе дорівнятись.

Леся Українка «Лісова пісня»:

Мавка до Лукаша:
«Ні, любий, я тобі не дорікаю, а тільки – смутно,
що не можеш тисвоїм життям до себе дорівнятись.
…Бач, я тебе за те люблю найбільше,
чого ти сам в собі не розумієш,
хоча душа твоя про те співає
виразно-щиро голосом сопілки…»

Мусимо, за Сковородою, підтягнутися увись і відкрити у собі Бога, який себе цілого уклав у наше тіло видиме. Це нетлінне – у тліннім, невидиме – у видимім, вічне – у невічнім, Бог – у тілі, тіло – в Бозі. Але не тіло – Бог і Бог – не тіло. Тоді будемо, за Шевченком, творити діла добрі і світлі. Діла добрі озобновляться. Діла злих забудуть. І вийдемо на свою філософію світла, яку чітко виписала Ліна Костенко:

І все кружляє в дивній круговерті,
саме в собі шукає опертя.
І є природа. І немає смерті.
Є тільки різні стадії буття.

Вийдемо на той рівень, де немає смерті перед страхом. Бо її немає. Вийдемо на світ волхвів, перед якими було відкрите небо, з якого вони зчитували мудрість. Відродимо козацьке характерництво… Вийдемо самі на себе і самі до себе дорівняємося. Почуємо голос своєї душі і станемо вільними.
Україна-світлиця буде світла і ясна і сіятиме національною ідеєю. Сміття чужинецьке буде виметене, бо так нам заповів пророк Тарас.

І, за Франком, глянемо, «як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі…»
Україна понад усе. І тому бути.

Дмитро СЕБІЙ,
голова Волинської організації Гельсінської спілки України

* Головне фото згенероване ШІ

Волинські