«Йти уперед разом, попри досвід минулого»: погляд з Волині на волинську трагедію

19 липня 2026 р. 18:01

19 липня 2026 р. 18:01

Українсько-польський конфлікт активно підігрівали нацисти та комуністи.

Погляд з Волині на волинську трагедію

Минулого тижня світ активно обговорював саміт НАТО в Анкарі. Ми ж очікували розмови про конфлікт між Україною і Польщею, який в останні тижні надто загострився. Такого напруження між обома країнами-сусідками не було вже років із десять з гаком

Володимиру Зеленському вдалося поговорити і з президентами США та Польщі – Дональдом Трампом і Каролем Навроцьким та дещо знизити напруженість в українсько-польських відносинах, яка виникла після присвоєння звання героїв УПА одному з військових підрозділів, та позбавлення очільника нашої держави Ордену Білого Орла. Втім вона не зникла, бо ж у Навроцького нема особливої симпатії до  нашого президента, як і до України. І сподіватися, що вона з’явиться не доводиться. Тема УПА (Української повстанської армії) завжди була для пана Кароля тригером – уже після саміту в Анкарі він закликав сейм на законодавчому рівні заборонити в Польщі червоно-чорний прапор. Ще на посаді директора  Інституту національної пам’яті Польщі він витягнув її на світ, струсивши порох, бо ж була вигідною. Завдяки їй він завойовував (і завойовує нині) симпатії виборців. Адже для них УПА – злочинна організація. ЇЇ діяльність вони пов’язують з подіями на Волині у 1943 році, а якщо конкретніше, то Волинською трагедією, яка відбулася  11 липня 1943-го. Саме цього дня були найбільш масові атаки на польські колонії. УПА знищила 10 населених пунктів. Ці події у Польщі називають «Волинською різаниною», «Кривавою неділею». Для нас це – Волинська трагедія, наслідок утисків місцевого населення колонізаторами. Очевидці тих подій, з якими доводилося розмовляти, вважають, що однією з причин виникнення ворожнечі між поляками і українцями у роки Другої світової війни стало й те, що польська поліція у 1943 році пішла на службу до німців і разом з ними проводила каральні акції проти українців, жорстоко вбиваючи їх. Поляки ж чомусь переконані, що тоді постраждали лише вони. Наводять, як кажуть наші історики, завищені цифри своїх жертв.

Насправді ж достовірної кількості загиблих з обох боків не знає ніхто. Адже не було грунтовних досліджень. Але те, що гинули жахливою смертю тисячі людей не заперечиш, як і те, що на волинських землях у 1943 році відбувалась етнічна чистка поляків. Мусимо визнати, що й вояки УПА вдавалися до жорстокості, за що ми вже вибачалися перед поляками і просили прощення. Водночас маємо пам’ятати, що у наших сусідів особливе, надто чутливе і травматизоване ставлення до своєї історії. Вони більше цікавляться нею, бережуть пам’ять поколінь. У них і старі, і малі знають про Волинську різанину. Причім нерідко у гіперболізованому вигляді. Для нас же ця трагічна сторінка історії тривалий час була закрита. У часи радянського режиму нам у школі, вишах подавали її як злочин українських націоналістів. Зрештою і в роки незалежності ми чули про Волинську трагедію лише краєчком вуха, бо ж не було досліджень на цю тему.

Втім, нагадаю, що вбивства поляків та українців були і до 1943 року, і після. Наші діди, прадіди, котрі жили тоді на Холмщині, Підляшші розповідають, що у 1945 там палали українські села, вбивали мешканців, поляки усе робили для того, аби українці виїжджали. Але наші сусіди неохоче згадують про це, а називають нас катами. Вони звинувачують нас, що героїзуємо вояків УПА. Але ми не схвалюємо вбивства мирного населення і відверто кажемо, що це – воєнний злочин. І виправдання йому немає. Водночас шануємо й воїнів УПА, бо ж боролися за незалежність України. І для нас вони – герої, котрі увійшли в історію.

Україна має право на свою історію, хоч і важку і не завжди кришталево чисту, як і Польща. А полякам хотілося б нагадати, жити минулим, ятрити старі рани не варто, бо ж маємо багато спільного. а від нашої ворожнечі виграє спільний ворог – росія. І розуміння цього – ознака цивілізованості, зрілості суспільства. І недаремне  міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш на урочистостях в Олиці з нагоди вшанування загиблих у роки Другої світової війни наголосив, що нам треба не завдавати болю й страждання друзям, «бо дружба – це йти уперед разом, попри досвід минулого».

Євгенія СОМОВА,
журналістка, членкиня НСЖУ.

Волинські