«Прах має бути похований»: священник з Волині пояснив позицію церкви стосовно кремації

23 липня 2026 р. 11:46

23 липня 2026 р. 11:46

Поховання в землі для більшості українців залишається звичною традицією. Саме так прощалися з померлими наші батьки, дідусі й бабусі, так роблять і сьогодні. Проте останніми роками тема кремації дедалі частіше з'являється у суспільних дискусіях.

Хтось обирає кремацію через особисті переконання. Хтось не хоче, щоб рідні в майбутньому доглядали за могилою. Для когось важливим аргументом стає вартість поховання. Водночас дедалі частіше цю тему пов'язують і з питанням використання земельних ресурсів.

У великих містах України періодично порушують питання розширення кладовищ, пошуку нових земельних ділянок для поховань або розвитку альтернативних форм вшанування померлих.

У Луцьку тема розвитку кладовищної інфраструктури також неодноразово з'являлася в публічному просторі, тому дискусія про кремацію поступово виходить за межі суто релігійних чи особистих переконань. Водночас навколо кремації досі існує чимало міфів. Один із найпоширеніших — нібито церква категорично забороняє такий спосіб поховання.

Журналісти ВСН поспілкувалися з отцем Андрієм Гайдаєм, кліриком храму Святої Катерини жіночого монастиря Василія Великого, та дізналися, чи вважається кремація гріхом, що робити з прахом після спалення тіла та чи може вона стати звичною практикою для українців у майбутньому.

За словами отця Андрія, питання кремації не можна розглядати окремо від ставлення християнства до людського тіла. Саме тому церква століттями віддавала перевагу похованню в землі.

Священник пояснює, що в християнському розумінні людина є нерозривною єдністю душі й тіла . Тіло не сприймається лише як тимчасова оболонка, яка після смерті втрачає будь-яке значення. Навпаки — воно є частиною людської особистості та, відповідно до християнського вчення, також братиме участь у воскресінні мертвих. Саме тому традиція поховання посідає важливе місце в церковному житті.

«Церква все ж таки надає перевагу християнському похованню, ніж спалюванню».

Водночас отець Андрій наголошує, що поширене переконання про нібито абсолютну заборону кремації не відповідає дійсності. За його словами, прямих догматичних чи канонічних заборон щодо кремації в православ'ї немає. Проте між відсутністю заборони та схваленням існує різниця. Церква не відмовляє людині лише через те, що вона або її родичі обрали кремацію, однак продовжує рекомендувати традиційне поховання.

Священник пояснює, що така позиція сформувалася не лише через багатовікову традицію, а й через приклад, який християни знаходять у Святому Письмі та історії ранньої Церкви. За його словами, біблійна традиція практично не знає кремації як звичного способу прощання з померлими. Натомість поховання в землі було загальноприйнятою практикою як у Старому, так і в Новому Завіті.

У біблійній історії та в житті перших християн саме поховання було звичною формою прощання з померлими. Саме тому ця практика збереглася до наших днів і досі вважається найбільш прийнятною для церкви. Отець Андрій також звертає увагу на те, що саме завдяки традиції поховання до наших днів збереглися мощі багатьох святих, які посідають особливе місце в християнській духовній спадщині.

Одне з питань, яке найчастіше ставлять священникам, стосується церковного відспівування після кремації. Багато людей переконані, що якщо тіло було кремоване, провести похоронний обряд уже неможливо. Однак отець Андрій запевняє, що це не так. За його словами, сама кремація не є причиною для відмови у відспівуванні. Значно важливішими є життя людини, її ставлення до віри та обставини, за яких родина звертається до церкви.

«Церква не відмовляє людині лише через факт кремації. Важливо, ким була людина за життя, чи сповідувала християнську віру, чи не заперечувала свідомо її основних засад».

Ще одна тема, яка викликає чимало суперечок, що робити з прахом після кремації. Останніми роками у світі дедалі популярнішими стають практики, коли прах розвіюють над морем, у горах або в інших місцях, які були важливими для людини за життя. Частина людей зберігає урни вдома або навіть виготовляє пам'ятні прикраси з частинками попелу.

Православна церква до таких практик ставиться стримано. Священник переконаний, що навіть після кремації прах має бути похований.

«Попіл має придатися землі. Не вдома знаходитися, не в амулетах, не бути розвіяним над океаном чи в горах».

На його думку, людина повинна мати місце поховання, куди зможуть прийти близькі, щоб помолитися та вшанувати пам'ять померлого.

Священник зазначає, що саме тому церква значно прихильніше ставиться до поховання урни в землі або розміщення її в колумбарії, ніж до практики зберігання праху вдома чи його розвіювання.

Водночас дискусія про кремацію дедалі частіше виходить за межі суто релігійних питань. У багатьох країнах світу її розглядають також як відповідь на проблему нестачі місць для поховання. Україна поки залишається державою, де традиційне поховання переважає. Однак питання ефективного використання земельних ресурсів поступово стає актуальним і для українських громад.

Особливо це питання порушують у великих містах, де к ладовища поступово заповнюються, а пошук нових земельних ділянок для поховань стає дедалі складнішим.

За словами священника, сьогодні суспільство лише починає шукати відповіді на ці виклики. Одним із можливих варіантів він називає створення колумбаріїв — спеціальних споруд для розміщення урн із прахом.

«Можливо, мають бути придумані такі собі колумбарії, де будуть відповідні комірки для праху. Але цей механізм ще перебуває в повітрі».

На його переконання, такі рішення потребують широкого суспільного обговорення та спільної роботи держави, місцевих громад і церкви.

Водночас отець Андрій зауважує, що сьогодні церковне середовище не має єдиної остаточно сформованої позиції щодо подібних практик . Частина духовенства ставиться до них більш відкрито, інша ж наполягає на максимальному збереженні традиційної форми поховання.

Окремо священник звертає увагу на ще один аргумент, який часто наводять прихильники кремації, – це фінансовий. Не секрет, що організація похорону сьогодні потребує значних витрат. Родини оплачують ритуальні послуги, труну, транспорт, пам'ятник та інші супутні витрати. Через це частина людей вважає кремацію дешевшою альтернативою.

Однак, за словами отця Андрія, економічні причини не повинні бути головним критерієм під час вибору способу поховання. Втім священник переконаний, що питання грошей не повинно бути визначальним під час вибору способу поховання.

Він наголошує, що гідно провести людину в останню путь можна й без надмірних витрат. Також він нагадує про існування державної допомоги на поховання та підтримку, яку часто надають родичі, друзі чи громада.

«Не обов'язково організовувати дорогі похорони, купувати найдорожчу труну чи встановлювати коштовний пам'ятник. Християнська традиція насамперед говорить про гідне прощання з людиною, а не про зовнішню розкіш».

Попри різні погляди на кремацію, священник переконаний, що ця тема ще довго залишатиметься предметом суспільних дискусій.

З одного боку, існує багатовікова традиція поховання в землі, яка для багатьох українців залишається невід'ємною частиною культури та віри. З іншого — сучасний світ ставить нові питання, на які суспільству доведеться шукати відповіді.

За словами отця Андрія, остаточні рішення щодо нових практик поховання можуть формуватися лише через діалог між церквою, державою та суспільством.

Сьогодні церква не забороняє кремацію, однак продовжує наголошувати на важливості традиційного поховання.

«Якщо людина обрала кремацію, це не означає автоматичного засудження з боку церкви. Але християнська традиція й надалі рекомендує поховання в землі як найбільш відповідний спосіб прощання з померлим».

І хоча ставлення до цієї практики поступово змінюється, остаточний вибір усе одно залишається за людиною та її родиною.

• Не речі, а молитва: як вшанувати пам'ять померлих без забобонів
• Продають «200-річні» ікони: у волинському музеї пояснили, як покупців вводять в оману
• Склеп Максимових у Чернчицях під Луцьком: історія поховання 1842 року та місцеві перекази

Волинські