Мамі сказав, що їде на роботу, а сам пішов захищати Україну: 19-річний Герой з Волині загинув, рятуючи поранених

23 липня 2026 р. 14:14

23 липня 2026 р. 14:14

12 липня 2026 року в районі населеного пункту Вільна Слобода Сумської області під час виконання бойового завдання із захисту України загинув захисник Сергій Назарчук з Камінь-Каширської громади. Йому навіки лише 19 років...

Історію захисника розповідає газета Полісся.

Кремезний, фізично загартований, вродливий юнак захоплювався військовою справою і мріяв про професію, пов’язану зі службою. Люди у формі викликали в нього повагу, а бажання самому вдягнути однострій із роками лише міцнішало. На порозі дорослого життя Сергій дедалі частіше повертався до думки про фронт. Він нікому не розповідав про свій намір і не шукав підтримки чи схвалення. Наполегливо виношував своє рішення всередині, доки не зрозумів, що настав час діяти.

Саме тоді життя ще раз випробувало його вибір. Під час сезонних заробітків у Польщі Сергій неодноразово чув від місцевих, що українські чоловіки їдуть працювати, тоді як їхня країна воює. Ці слова боляче зачепили хлопця. Значення мало не те, чиїми були ці судження, адже саме так він планував вчинити й сам. Повернувшись додому, Сергій остаточно відмовився від думки знову їхати на заробітки. Попереду він бачив іншу дорогу, що згодом провела його крізь полум’я війни.

Про своє рішення підписати контракт новобранець не сказав навіть рідним. Не хотів, щоб вони жили в постійній тривозі чи намагалися його відмовити. А матері, Лідії Леонтіївні, пояснив, що їде працювати на будівництво до Києва.

— Коли я запропонувала вислати йому робочий одяг, — пані Лідія й досі повертається думками до тієї розмови, — він відповів: «Мамо, тут дають усе. Навіть шкарпетки». Тоді я відразу зрозуміла, що син не на роботі. А потім, аби я менше хвилювалася, запевнив, що матиме спеціальність, далеку від передової, — пригадує жінка.

Навіть після цього Сергій не давав матері приводу для зайвих переживань. Казав, що перебуває поруч із досвідченими військовими, які воюють ще з 2014 року, і вони не дозволяють йому без потреби ризикувати. Сьогодні вона знає, що це були слова сина, який понад усе прагнув уберегти її від болю. Після його загибелі побратими розповіли зовсім інше. Попри те, що старші військовослужбовці справді опікувалися дев’ятнадцятирічним хлопцем, Сергій ніколи не погоджувався залишатися осторонь. Він відчайдушно рвався туди, де було найпекельніше. Хотів служити Україні так само самовіддано, як його старші товариші, які боронили державу ще від початку російської агресії і незважаючи на фізичні і душевні рани, продовжували боротися з ворогом. Прагнув зробити все, щоб окупанти не просунулися далі українською землею, а війна не наблизилася до рідного дому.

Після підписання контракту молодий захисник став військовослужбовцем 104 окремої бригади територіальної оборони. Пройшов підготовку на полігоні, останні три місяці виконував бойові завдання на Сумщині, де служив кулеметником. За цей короткий час армія стала для нього другою родиною. Старші побратими ставилися до нього майже по-батьківськи, навчали, підтримували, прикривали у бою. Сам Сергій швидко засвоїв інший урок: бути відповідальним за тих, хто стоїть пліч-о-пліч. Разом вони нищили ворога, брали окупантів у полон, виконували бойові завдання на межі неможливого. Упродовж нетривалої участі у лавах ЗСУ юнак уже встиг заслужити відзнаку командира бригади. Її отримують саме за сумлінну службу, мужність і відданість військовому обов’язку. Ці якості Сергій встиг проявити перед обличчям смертельної небезпеки. Особливе місце у його місії займала евакуація поранених. Сергій не раз вирушав на позиції, щоб забрати побратимів із-під вогню. Повертаючись, щиро радів, коли вдавалося довезти їх живими до медичного пункту. Він був переконаний, що і цього разу все завершиться так само. Втім саме те бойове завдання стало останньою сторінкою його земного шляху. Вкотре вирушивши забирати поранених, Сергій уже не повернувся.

У спину дев’ятнадцятирічному військовому влучив ворожий дрон. Його життя обірвалося поблизу населеного пункту Вільна Слобода на Сумщині. У цій назві сьогодні відчувається особливий символізм. За те, щоб українські села й міста залишалися вільними, він віддав найдорожче, що мав.

Бойовий шлях Сергія Назарчука тривав лише кілька місяців. Замало, щоб прожити ціле життя. Але достатньо, щоб залишити після себе пам’ять людини, яка не перекладала відповідальності на інших і до кінця залишалася вірною своєму вибору. Найважче сьогодні прийняти те, що війна дедалі частіше забирає тих, хто ще вчора був майже хлопчиком і тільки починав писати свою історію. Сергієві ж судилося засвідчити її своїми вчинками, до останнього рядка на полі бою. Вічна слава і шана тобі, Герою!

Леся МІНІБАЄВА, село Ворокомле.

• Факт загибелі захисника встановлював суд: Герой з Волині майже три роки вважався зниклим безвісти
• Орден «За мужність» і Комбатантський хрест: на Волині нагородили родини Героїв
• Написав рідним «Я вас усіх дуже люблю» і більше не вийшов на зв'язок: Герою з Волині назавжди 23 роки

Волинські