Із сорока мешканців Вільшанки – троє читають «Волинь»

25 липня 2026 р. 12:33

25 липня 2026 р. 12:33

Шанувальники нашої газети, яким дісталася 1000 гривень.

Два тижні тому ми розповідали про це самобутнє, маленьке село, що знаходиться в прикордонні на Шаччині у публікації «Тут за хатою – ліс, за лісом – Буг, а за Бугом – Польща і поруч – білорусь». А маршрут у таку глибинку визначився, можна сказати, завдяки нашій шанувальниці – Тетяні Назарук, котра стала переможницею редакційної акції. Якщо ж ще точніше, то завдяки доктору економічних наук Василю Голяну із Луцька. Саме Василь Анатолійович підказав адресу пані Тетяни, якій дісталася 1000 гривень від «Волині». Він назвав число «131», котрим і був позначений конверт, у якому вона надіслала квитанцію про передплату нашої газети

«У листопаді буде 45 років, як передплачуємо «Волинь»

Зразу скажемо, що очікувалася зустріч з одною шанувальницею нашої газети, а виявилося, що в одній оселі їх – троє. Бо хоч передплата оформлена на Тетяну Назарук, «Волинь», звичайно ж, читають і її батьки – Наталія та Григорій Савчуки (у доньки –  залишилося прізвище її чоловіка). І якраз вони, звичайно ж, «прописали» газету в своїй хаті.

– То чоловік – вільшанський, а я родом із сусіднього села Залісся, – каже Наталія Михайлівна. – Зараз у барах молодь знайомиться, а ми на танцях у клубі зустрілися. У Вільшанку я в невістки прийшла. З того часу й газету, тоді ще «Радянську Волинь», маємо в хаті. Тож арифметика проста – в листопаді буде 45 років, як передплачуємо «Волинь». Років  десять тому, пригадую, чоловік, на якого тоді була оформлена передплата, вже мав виграш – 250 гривень. Але не заради цього виписуємо «Волинь», а тому, що любимо її читати.

Першим чоловік бере свіжий номер, а вже потім – жіноцтво, – так уже в родині склалося. Мама й донька, як розповідали, ще й обговорюють прочитане. «Ти вже читала?», – запитують, зацікавившись якоюсь публікацією, і радять одна одній, що варто не пропустити.

Колись, зауважують, на користь «Волині» під час передплатної кампанії було якоюсь мірою і те, що на її сторінках розміщувалася програма телебачення. А тепер і програми нема, але родина вже настільки подружилася з нашою газетою, що й надалі залишається з нею й «не зраджує їй». Бо, як кажуть, на її сторінках друкуються і життєві історії-драми, і та інформація, яка потрібна на щодень: наприклад, на які числа припадають магнітні бурі. Є те, що віддзеркалює непростий нинішній час, – розповіді про військових, котрі воювали чи ще на передовій виборють переможний мир для України. Боляче, звичайно, що так багато печальних публікацій, що війна принесла горе у волинські сім’ї, забравши життя чиїхось синів, чоловіків. Тож найперше побажання відданих читачів, щоб якнайшвидше «Волинь» сповістила про переможний мир...

«По-різному жилося, але щоб покинути своє село, то такої думки ніколи не було»

Родина шанувальників «Волині» – одна із тих, на прикладі якої можна стверджувати, що Вільшанка змаліла, бо молодь повиїжджала з села. І мається на увазі не лише нинішній час війни. Так було завжди, що одні люди трималися своєї малої батьківщини, інші шукали кращого життя, як мовиться, по світах.

– Я працювала багато років у Любомльському міжгосподарському лісгоспі – хвойну лапку заготовляла, – пригадує Наталія Михайлівна. – У Піщанському лісництві її переробляли на хвойне борошно (хвойне борошно – це екологічно чистий продукт із подрібненої хвої, який використовується як вітамінно-мінеральна добавка для тварин, органічне добриво та засіб для лікування бджіл. – Авт. )

– А я і на фермі працював, яка була в селі, – це вже Григорій Лукич пригадує,  де за життя довелося трудитися, – і на заробітки в росію їздив.

По-різному жилося. Але щоб покинути свою Вільшанку (за стільки літ вона стала «своєю» й для вільшанської невістки, Наталії Михайлівни), то такої думки в подружжя ніколи не було.

Першим чоловік бере свіжий номер, а вже потім – жіноцтво, – так уже в родині склалося.

– А ось наші син Андрій, дочки Оксана й Людмила не захотіли в селі залишатися, – каже Наталія Михайлівна. – В Луцьку живуть. Але приїжджають додому, хоч і не близька дорога. Одна дочка – кухар, друга – бухгалтер. А син – водій. Він зараз командирований на Чернігівщину кордон укріплювати. Найстарша, Тетяна – на групі через недугу, то вона вже – з нами.

Гуртом і  господарюють. Земельні паї поздавали орендареві, але ще й самим є біля чого ходити. Бо ж городину садять, картоплю. А ще ж 50–60 соток – під зерновими, оскільки тримають коника. І якщо на все село таких трударів нині  лише два, то один із них – в обійсті Савчуків.

Скільки б то цікавих моментів можна було зазнімкувати, поживши декілька днів у цій глибинці разом із його мешканцями?! Піти, наприклад, з ними до лісу в сезон ягід чи грибів. Побачити, як Тетяна, яка, за словами матері, «спец по лисичках», на одному місці може їх набрати. Але оскільки такої розкоші в нас нема, то виручає екскурсія по оселі, де в одній із кімнат – зразок поліського побуту. На ліжку – одна на одній, у три поверхи, –  красуються подушки, наволочки на яких – з вишитими прошвами. Все це – робота рук мами й доньки.

І про коника, одного з двох на все село, довелося не лише почути, а й побачити його. Якщо вже точніше, то це кобилка на  кличку Мар’яна. Разом із Григорієм Лукичем ми провідали її на паші, обабіч сільської вулиці, де тепер багато пусток. І, звичайно ж, сфотографували.

...За традицією, на прохання наші шанувальники назвали число ще одного переможця редакційної акції. І це – «175». Тож повідомляємо, що 1000 гривень від «Волині» дісталася Миколі Дубровському із села Прилісне, що на Маневиччині.

Долучайтеся і Ви до нашої передплатної естафети: для цього треба виписати «Волинь» хоча б на місяць (66 гривень + 20 гривень прийом передплати) і надіслати квитанцію про передплату на адресу: 43016, газета «Волинь», вул. Ковельська,2, м. Луцьк, Волинська область. На конверті обовʼязково зазначити: «Акція для передплатників-2026». Конверти з річними передплатниками гратимуть протягом усього 2026 року – тобто 52 рази (стільки буде тижнів), піврічними – перші пів року, квартальними – протягом кварталу, місячні – протягом конкретного місяця!

Наш передплатний індекс: 30000.

Катерина ЗУБЧУК

Волинські