Життя і поезія Зіни Ромащук

26 липня 2026 р. 14:35

26 липня 2026 р. 14:35

Кожна людина – це окремий Всесвіт, неповторний, творчий, сповнений своїми талантами і здібностями. До таких яскравих особистостей належить Зіна Ромащук, яка кілька років тому уже відійшла у Вічність, але залишила по собі добрий слід.

Зіна Йосипівна належала до знаної і поважної у Володимирі родини Ромащуків,  переселенців із Холмщини – етнічної української землі, яка тепер знаходиться на території Польщі.

Зіна Йосипівна народилася у 1945 році на Дніпропетровщині, бо саме туди була переселена родина після вивезення з Холмщини. У 1946 році Ромащуки повернулися до Володимира, оскільки на Сході України розпочався голод.

Уся родина – надзвичайно талановита, наділена здібностями. Батько пані Зіни  Йосип Ромашук прожив довге і насичене життя, творив чудові  вироби з соломи, лози і рогози. Був Заслуженим майстром народної творчості України. Цей талант перейняла його донька Євгенія. Ще одна донька – Марія – теж пише вірші.

Зіна Ромащук навчалася у Володимирській школі № 2, педагогічному училищі імені А. Кримського згодом у Луцькому педагогічному інституті, стала талановитою філологинею. Працювала вчителькою початкових класів і малювання у школі- інтернаті. Ще в юнацькі роки почала займатися фотосправою і писала вірші, друкувалася у газеті «Слово правди».

Вірші Зіни Ромащук умовно можна поділити на декілька груп: поезії присвячені красі української мови, любові до України і її важкої долі, пейзажна лірика, у якій оспівується краса природи рідного краю, внурішній світ і переживання авторки, роздуми над життям.

Кожен рядок пані Зіни зворушливий, сповнений любові до краси довколищнього світу:

Сад і калинове гроно,

Й стежки – з диинства мої.

І вівтарі,  і покоси-

Липовий цвіт і джмелі.

Ще в одному з віршів авторка зізнається у любові до рідного краю:

Я зростаю у дивнім Поліссі,

Де озерна ясна голубінь.

Волиняночка я, полісянка

Дорога мені рідна Волинь.

Дуже майстерно поетеса описує зміну пір року, але у цих рядках відчутний смуток:

Прокричали гуси над водою,

Протрубили зграї журавлів,-

Загорнули літо за собою –

Вже й серпневий вечір догорів.

З особливою пошаною Зіна Йосипівна оспівує рідну українську мову:

Чи є святіше щось

Від мови?!-

Від мови мами,

Мови пісні,

Від мови лісу і діброви?!

Зіна Йосипівна добре розуміла, що українська мова – це великий скарб, який не вимірється грошима, а є безцінним:

Я тобі залишаю у спадок

Рідну мову і пісню її,

Хай щасливо живе твій нащадок

На своїй, на великій землі.

Кожен з віршів нашої землячки сповнений любові до України, почуттям патріотизму і ці рядки актуальні і в наш час, хоча написані раніше:

Я не зречусь

Від тебе, Україно,

І не покину

В цей непевний час.

Для мене ти,

Мов матінка – єдина

Для мене ти –

Життя моє одне .

Поетеса вміла бачити красу у природі, у повсякденних явищах:

Два білих лебеді

На тлі осінніх хмар,

На тлі дощів осінніх

Пливли собі поважно…

Краса!

Майстерними є і світлини Зіни Ромащук. На них можна побачити Успенський собор і Василівську церкву, собор Різдва Христового, а також краєвиди рідного краю. Пані Зіна вміло передала сутність пам’яток на фото, вклала душу у кожну з них.

Зіна Йосипівна залишила по собі чудовий поетичний спадок, серед її творчого надбання є такі рядки, які характерихують і саму поетесу:

Не вмре твоя пісня,

Не згасне зоря,

Ти будеш над світом –

Твоя ж то земля!

Богдан Янович, науковий

співробітник історичного музею імені О.Дверницького

Волинські