Лікував дітей, а тепер рятує бійців під обстрілами: історія медика волинської Нацгвардії з позивним Док

27 липня 2026 р. 14:32

27 липня 2026 р. 14:32

Колись Богдан Дудич працював у дитячій амбулаторії, де лікував найменших пацієнтів . Сьогодні він там, де ціна помилки вимірюється людським життям, а кожна хвилина може стати вирішальною. Та війна змінила життя мільйонів українців.

Богдан, як і тисячі інших медиків, без вагань залишив білий халат і вдягнув гвардійський однострій, залишившись вірним своєму головному покликанню – рятувати життя.

Історію нацгвардійця розповіли у Військовій частині 1141 Національної гвардії України м. Луцьк.

«З’явився до територіального центру комплектування, пройшов медичну комісію. Переглянули мої документи, досвід роботи та запропонували посаду медика у волинському підрозділі Національної гвардії України. Так я став нацгвардійцем з позивним Док», – розповідає медик Богдан Дудич.

Попереду були тижні інтенсивної підготовки на одному з полігонів НГУ. Медик мав не лише вдосконалити свої професійні навички, а й навчитися жити та діяти в умовах війни зі зброєю, під вибухами та в постійній готовності до виконання бойових завдань.

«На початку було дуже складно адаптуватися до навчального процесу. Усе, що ми відпрацьовували на полігоні, максимально наближене до реальних бойових умов. Завдяки підтримці інструкторів, їхньому досвіду та злагодженій командній роботі поступово приходить розуміння і впевненість у своїх діях», – пригадує нацгвардієць.

Невдовзі навчання змінилося реальністю фронту. Покровський напрямок, постійні обстріли, вибухи, поранені побратими, секунди на прийняття рішення. Саме тут Богдан зрозумів, що знання, отримані ще на третьому курсі навчання в університеті основи хірургії, тепер рятують життя на полі бою.

«Роботу бойового медика можна порівняти з роботою лікаря швидкої допомоги. На фронті все відбувається в режимі термінової необхідності надання допомоги: травми, поранення, критичні стани. Наше головне завдання – якомога швидше накласти турнікет чи пов'язку, стабілізувати пораненого та організувати його евакуацію до медичного закладу», – говорить гвардійський лікар.

Попри постійну небезпеку, виснажливі бойові будні та складні погодні умови, бойові медики залишаються поруч із побратимами. Вони першими приходять туди, де ще лунають вибухи, де рахунок іде на секунди, а від їхніх дій залежить, чи матиме поранений шанс повернутися додому.

Побратими звуть його Док. Коли лунає його позивний, усі знають: поруч той, хто бореться за життя. Сам Богдан зізнається, що жодна нагорода не зрівняється з відчуттям, коли вдається врятувати пораненого.

«Під час виконання бойових завдань медичну допомогу вдавалося надавати вчасно, і завдяки цьому ми не мали безповоротних втрат серед тих побратимів, з якими я працював. Найбільше тішить те, що всі вони дочекалися ротації. У кожного з нас вдома є рідні та близькі, які чекають на повернення. Але боротьба триває, тому ми завжди маємо бути готовими й тримати руку на пульсі», – підсумовує Богдан Дудич.

Історія Богдана Дудича – це приклад того, що професійне покликання не змінюється навіть у найскладніші часи. Саме завдяки таким людям українські захисники повертаються до своїх рідних, а медики Національної гвардії України залишається надійною опорою для тих, хто виконує бойові завдання на передовій.

• Куля влучила просто в шолом: історія волинського прикордонника, якому екіпірування врятувало життя
• Рятує тих, хто розміновує Україну: медик ДСНС із Волині розповів про роботу серед пожеж, мін і обстрілів
• Повернувся від «Мадяра»: прикордонник з Волині навчає побратимів нищити ворога дронами

Волинські