Куди подівся колорадський жук?

28 липня 2026 р. 14:41

28 липня 2026 р. 14:41

Нинішній рік приніс несподіваний подарунок усім, хто вирощує картоплю. Не стало колорадського жука. А якщо десь і з’являвся, то у невеликих кількостях.

Ще кілька років тому таке важко було уявити. Понад шість десятиліть мільйони українців виходили на городи збирати смугастого шкідника, обприскували картоплю різними препаратами, вигадували нові способи боротьби. Здавалося, що колорадський жук буде вічним супутником картопляних полів.

Вже торік весною та восени жуків було значно менше, ніж зазвичай. А цієї весни городники радіють, що так гарно росте картопля без того ненажерливого шкідника. А скільки-то праці затрачалося. Адже за одне обприскування його не можна було знищити.

Що ж сталося? Спершу я був переконаний, що винна сувора зима і вони вимерзли. Адже колорадські жуки зимують у ґрунті. До того ж останніми роками зими були настільки теплими, що подекуди, немов у казці, зеленіла травичка та цвіли першоцвіти. Тому я припустив, що жуки звикли до м’яких зим і вже не ховалися глибоко в землі й морозів не витримали.

Та коли звернувся за даними до Любешівської метеостанції, виявилося, що все не так просто.  Адже позаминулої зими 2024–2025 років ґрунт промерзав значно глибше – до 40 сантиметрів. Мінімальна температура повітря тоді становила мінус 16,6 градуса, а на поверхні ґрунту – мінус 26,2.

Натомість узимку 2025–2026 років максимальна глибина промерзання ґрунту була меншою – лише 29 сантиметрів. Хоча морози були сильніші: 2 лютого 2026 року температура повітря опустилася до мінус 25,3 градуса. Виходить парадокс. Зима, після якої жук зник, проморозила землю менше, ніж попередня.

Тоді чому його немає? Однозначної відповіді поки що не знаходимо. Можливо, свою роль зіграли різкі перепади температур, особливості початку зими, стан ґрунту чи інші природні чинники. Можливо, жука вразила якась епідемія? Адже представники тваринного світу, як і люди, хворіють. Але факт залишається фактом: колорадського жука цього року на наших полях обмаль.

Я добре пам’ятаю, як колорадський жук з’явився у наших Горках. Було це в 1960 році. До того про загадкового жука, що нищить картоплю, вже говорили люди, але ще ніхто його не бачив. Нічого не писали про нього в районній та обласній газеті. Не було тоді ще й телебачення. Вперше побачили цього шкідника на сірниковій етикетці.

А потім він з’явився на нашому полі. Біля хліва помітили пошкоджене картоплиння, кількох гарних смугастих жуків і червоні личинки. Батько повідомив про знахідку в місцевий колгосп «Червоний партизан». Невдовзі приїхали підводою спеціалісти. Привезли в мішку дуст, а в бочці солярку. Обсипали пошкоджені кущі картоплі отрутою, а землю навколо ще й рясно полили соляркою. Сусіди, побачивши таку «боротьбу», більше нікуди про жуків не повідомляли. Бо після тієї обробки земля довго не родила. Потім жук поширився по всій окрузі.

Не знаю, наскільки це правда, але тоді люди розповідали цікаву історію. Нібито Японія пропонувала керівництву СРСР допомогу у знищенні колорадського жука. Однак радянські керівники відмовилися, мовляв, самі впораються. Казали: якщо зуміли першими у світі відправити людину в космос, то й із маленьким смугастим жуком дадуть раду. У космос справді полетів Юрій Гагарін, а ось із колорадським жуком не впоралися. Він розповзся по всій країні й став справжнім лихом для картоплярів.

Спочатку його збирали вручну. Навіть платили за кожного знайденого жука. Спершу їх носили у сірникових коробках (бо були одиничні знахідки), а потім – у банках. Коли шкідник розмножився, платити перестали.

Чим же його труїли? Спершу використовували дуст. Іншої отрути тоді не було. Дуст – це білий порошок, який мав довгу хімічну назву, а скорочено називався ДДТ. У післявоєнні роки його використовували також для боротьби з вошами та блохами. Згодом у колгоспі почали безплатно видавати якусь сіру сметаноподібну рідину. Її розводили водою і обприскували картоплю.

Оприскувачів тоді ще не було. Отруту розбризкували звичайними віниками. В одній руці – відро з розчином, у другій – віник. Так і йшли по полю, розмахуючи віником над рядками картоплі. А як обробляли колгоспні поля – вже й не пам’ятаю. Це вже потім з’явилися широкозахватні обприскувачі, які чіпляли до колісних тракторів. Зате добре пам’ятаю, що до боротьби із жуком залучали й школярів. Ми ходили по полях та збирали жуків і личинок.

Минали роки. Змінювалися препарати, з’явилися обприскувачі, але жук залишався. Тому нинішня ситуація здається майже неймовірною.  Нещодавно зустрів сусідку, яка поверталася з ринку. Вона розповідала про покупки і між іншим сказала, що придбала отруту від колорадського жука.

– А хіба він у тебе є? – питаю.

– Поки що немає, але хто знає, може з’явиться.

Так, дехто все життя труїв тих ненаситних жуків. Але ж потім їли картоплю з того городу, який роками обробляли отрутохімікатами. Виходить, що труїли не тільки колорадських жуків, а й певною мірою самих себе. Тепер з’явилася надія, що колорадський жук зникне якщо не назавжди, то хоча б надовго. А значить, чистішою буде наша картопля.

Можливо, й справді жук колись повернеться. Природа любить сюрпризи. Але цього року вона зробила людям подарунок – дозволила хоч на якийсь час побачити картопляні поля без одвічного смугастого ворога. Хоча не впевнений, що це відразу трапилося по всій Україні.  Після шістдесяти п’яти років боротьби це здається майже дивом.

Петро КРАВЧУК

Волинські