П’ять віків і тисячі доль села Біличі

05 серпня 2026 р. 13:03

05 серпня 2026 р. 13:03

У кожного з нас є своя мала батьківщина – місце, де жили предки, де зробили перші кроки і звідки пішли у далекі чи близькі світи. Але у думках і спогадах завжди повертаємося до отчого порогу. І добре, коли серед земляків є такі люди, які не лише бережуть минувшину, але й роблять усе для того, щоб зібрати архівні матеріали та передати їх нащадкам. Поталанило на таку особистість і невеликому селу Біличі, що входить тепер до Литовезької територіальної громади. Саме Вікторія Сливка – тепер уже відома на Волині дослідниця родоводів – давно зацікавилася історією свого села. І завдяки цьому нещодавно у сільському клубі відбувся благодійний захід з нагоди 500-річчя першої писемної згадки про Біличі.

Його організатори зуміли залучити односельчан до приготування смаколиків, які реалізовували за донати. А розпочалося свято, як і годиться, молитвою, яку провів настоятель Свято-Михайлівського храму отець Василь Міськевич.

– Уже не вперше за останні понад чотири роки проводимо свята зі сльозами на очах , – сказав староста села Олександр Цибуховський. – Б о й досі триває ненависна війна, на якій гинуть українці. Скажу лише про Біличі. На початок 2022 року тут проживало 360 людей. Це небагато, а тим часом захищати державу від ворога уже пішли 46 чоловік. Двоє з них – Олексій Кушнір та Костянтин Мрочко – навіки залишаться у нашій пам’яті Героями, бо поклали молоде життя за те, щоб ми продовжували жити. Сім земляків зникли безвісти і рідні не втрачають надії на їхнє повернення, а ще один воїн тривалий час знаходиться в полоні. Та ворогу не вдасться поставити нас на коліна, тому не падаємо духом, проводимо свята, бо життя триває.

Після хвилини мовчання Вікторія Сливка, використовуючи сучасні технології, повела сторінками історії села. Є три основні версії походження його назви: тут немало покладів білої глини, у лісах, які були колись великими, росло багато білих грибів. А ще саме у Біличах завжди було чимало білочок. До речі, коли поверталися із клубу, на дорогу вибігла рудохвоста прудка красуня, ніби підтверджуючи одну із версій.

Старожили пам’ятають й те, що у Біличах знаходилося чимало урочищ, окремі з яких збереглися й донині. Серед таких – Старе, Клопіт, Рудка, Пастувні, Залонщина, Синидуби, Курилівщина, Червінка, Трохимівка, Заболотещина та інші.

Щодо першої писемної згадки, то вона сягає літа 1526 року. Саме в той час назва села Біличі вперше з’явилася у важливих державних документах, зокрема у фамільному архіві князів Сангушків – одного із найвпливовіших та найбагатших родів Волині. І не просто так, а в епіцентрі гучного скандалу та земельних суперечок. Тоді два відомі чиновники краю – володимирський староста Андрій Сангушко та дуцький – Федір Чарторийський зчепилися у юридичній битві, бо не могли поділити межі та права на володіння багатими землями. А головними у цьому протистоянні стали Іваничі та Біличі. Отож цей документ свідчить, що навіть пів тисячі літ тому Біличі не були непримітним хутором, а добре відомим та стратегічно важливим поселенням, за право володіти яким сперечалися вельможі Волині.

За п’ять століть Біличі передавалися з рук в руки. Після князів Сангушків у XVІ столітті село належало Федору Ворисці та Богушеві Сердяжицькому – заможним волинським шляхтичам, а потім – князям Чарторийським. Наприкінці XVІІІ століття селом опікувався відомий волинський поміщик Флоріан Цєшковський, а після його смерті володіння перейшли до близьких родичів – графів Чацьких, оскільки Флоріан спадкоємців не мав. У 1858 році у Біличах зареєстровано 208 поміщицьких селян, хоча жило тут ще й немало євреїв, поляків, людей інших національностей, котрі не підпорядковувалися поміщику, тому ця цифра далеко не повна.

Реформою 1861 року було скасовано панщину. Отримавши право купувати землю, біличани старанно працювали. Сюди почали переселятися люди з різних куточків Волині. Вони викупляли ділянки у панів, будували хати і пускали глибоке коріння. У списку населених пунктів Волинської губернії на 1906 рік зазначено, що у Біличах було 79 дворів та 509 жителів. У Сповідальних відомостях Свято-Михайлівської церкви за 1912 рік настоятель церкви Феодосій Кваснецький записав 582 прихожан. Приблизно стільки ж їх було у сусідніх Заболотцях.

Село впродовж наступних століть та десятиліть переживало роки нещасть та падінь. Були і злети, після яких знову наставали важкі випробування.

На цім святі депутат Володимирської районної ради Ярослав Гиць прочитав свій вірш-присвяту Біличам та подарував книгу «Пісенне перевесло», в якій зібрано понад сто пісень на слова цього автора, музику до яких написав волинський композитор Олександр Каліщук.

Цікавою була і концертна програма, яку підготувала з аматорами сцени завідуюча клубом Надія Пашко. Радо відгукнулися на запрошення виступити на святі учасники фольклорного гурту «Калина» із Заставного та аматорського колективу «Чиста криниця» із Литовежа.

Завдяки цьому заходу вдалося зібрати понад 30 тисяч гривень, які будуть спрямовані на потреби ЗСУ.

Валентина ПЕТРОЩУК

Волинські