Середньовічні бої і ремесла оживали у Валах Городища

05 серпня 2026 р. 13:32

05 серпня 2026 р. 13:32

Над вогнищем у казані поволі кипить каша. На сусідній локації дві учасниці зосереджено виплітають міцні шнурки за давньою технікою. На галявині з одного боку неподалік дерев’яного трону тривають тренувальні двобої з бугурту, а з іншого – новачки опановують стрільбу з лука. Хтось, сховавшись у затінку, захоплено читає книгу, хтось примостившись на тюках спостерігає за тим, що відбувається, а під розгорнутим наметом на столах розкладають довгі полотна тканини – готуються до майстеркласу з вибійки… Варто було лише пройти крізь відчинені ворота на територію Валів Городища, щоб потрапити у середньовіччя. Упродовж шести днів тут діяв ретритний табір «Нитка», де поміж ранковими активностями, давніми ремеслами, лицарськими тренуваннями, психологічними лекціями й вечірніми ватрами народжувалися нові знайомства, довіра та взаєморозуміння між ветеранами й молоддю.

Табір об’єднав понад 60 учасників

Ідея проводити у Володимирі спільні заходи для ветеранів і молоді виникла у Валерія Костюка, очільника громадської організації «Підтримай Героїв». Під час зустрічей зі школярами він помітив, що вони щиро цікавляться історіями ветеранів, але часто не знають, як правильно будувати спілкування. Тож щоб посилити таку взаємодію він звернувся до ГО «» з пропозицією організувати спільний захід.

– Ми спочатку розглядали різні формати заходів для проведення в ресурсному центрі. Та після обговорення з командою вирішили використати успішний досвід минулорічного табору, який ГО «СТАН» у партнерстві з «БугуртСіччю» організовували на Івано-Франківщині, і провести подібне таборування у Володимирі – на середньовічних Валах Городища, – розповідають представниці ГО «СТАН» Анастасія Пасальська і Наталія Марчак. – Ми забезпечили умови перебування учасників табору, а за його тематичне наповнення відповідала команда «БугуртСічі», яка привезла із собою все необхідне спорядження, щоб максимально відтворити атмосферу середньовіччя.

Підготовка до проведення табору тривала з травня. Було вирішено  чимало організаційних і побутових питань, зокрема й обкошування території та облаштування туалету. Фінансування всіх витрат забезпечила ГО «СТАН», яка реалізувала ініціативу за підтримки Шведського агентства з питань міжнародної співпраці та розвитку (Sida). Дровами забезпечив лісгосп.

– Нам важливо було створити простір, який справді зацікавить людей, щоб вони не просто гарно провели час, а винесли для себе щось важливе. До табору долучилися молодь з інвалідністю, діти із сімей військовослужбовців, підлітки з сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, ветерани зі своїми близькими. Загалом табір відвідало більш як 60 учасників. Для них перебування й харчування були безоплатними, – кажуть організаторки.

Головна ідея табору, зазначають Анастасія й Наталія, сприяти єдності та взаєморозумінню в громаді. Адже війна змінила життя кожного, люди мають різний досвід, але всім потрібно навчитися жити й підтримувати одне одного. Соціальна згуртованість – серед головних напрямів роботи цієї ГО.

Підтримка ветеранів через середньовічний спорт

«БугуртСіч» – це ветеранський проєкт, який об’єднує людей навколо вивчення історії та середньовічного бою. Як розповіла очільниця проєкту Олена Кречет, його головна мета – підтримка ветеранів через спорт і спільноту.

Цю громадську організацію заснували наприкінці 2021 року в Києві. Однак уже за кілька місяців повномасштабне вторгнення поставило її діяльність на паузу: більшість засновників стали на захист України, тож майже півтора року проєкт фактично не працював.

– Коли ветерани почали повертатися до цивільного життя, ми зрозуміли, що той спорт, який все життя був нашим хобі, завдяки своїй специфіці може стати ефективним інструментом реабілітації та реінтеграції. Почали цю тему глибше вивчати, розвивати цей напрям, щоб допомогти якомога більшій кількості ветеранів, – каже Олена. – До Володимира приїхали троє тренерів з бугурту – із Києва, Рівного та Звягеля. Вони – ветерани, які працюють у різних осередках «БугуртСічі» й проводять тренування не лише для інших, а й для власного відновлення. Двоє із них опанували тренерську справу вже після служби, а тренер із Рівного, повернувся до історичної реконструкції після тривалої перерви.

Олена розповідає, що заходи «БугуртСічі» регулярно проходять у Києві, Дніпрі, Одесі, Рівному, Звягелі та інших містах. Організація також підтримує місцеві ініціативи, зокрема в Овручі, бере участь у великих фестивалях, один з яких нещодавно відбувся в Буковелі, і вже планує нові заходи, зокрема восени – у Харкові.

– Зацікавленість і підтримка місцевої громади є головною умовою для реалізації таких ініціатив, – каже Олена. – «БугуртСіч» працює у різних форматах, а виїзні таборування організовує там, де є активні місцеві спільноти та запит на таку співпрацю.

– Тут дуже сердечно. Здебільшого у нас заходи динамічні, змагальні, більш спортивні. А от таке таборування, як у Володимирі, дозволяє учасникам упродовж майже тижня прожити цей період, зануритися в атмосферу. Жива історія – це те, що можна не лише почути, а й відчути, до чого можна доторкнутися. Саме так вона запам’ятовується, бо викликає асоціації. Приємно було бачити, як у людей сяють очі, коли вони дізнаються щось нове під час лекцій. І коли здається, що теорія, можливо, комусь не надто цікава, отримувати низку запитань, тривали дискусії. І це мені дуже сподобалося. Нас тут уважно слухали, не боялися висловлювати свою думку, цікавилися деталями. Коли люди хочуть розібратися, зрозуміти більше, це означає, що зернятко вже посіяне. Ми поїдемо, а цікавість залишиться. Сподіваюся, вони й надалі вивчатимуть історію, організовуватимуть власні подібні заходи. І, можливо, колись приїдемо до Володимира вже як гості на їхній фестиваль чи табір.

Доки спілкуємося з Оленою, за нашими спинами тривають двобої з бугурту.

Вона – головна менеджерка організації, однак на подібних таборуваннях відповідає за спортивну складову програми, адже сама багато років займається середньовічним боєм.

– Справжній середньовічний бій відбувався сталевими мечами й у повному обладунку. Та для табору використовуємо легші – тренувальні – обладунки, мечі й щити, – розповідає Олена.

І якщо у момент нашої розмови відбувалися тренувальні двобої, то, як пояснює Олена, загалом формати можуть бути різні.

– Саме слово «бугурт» означає групові лицарські бої, коли команди сходяться «стінка на стінку» – загін проти загону. Це один із найвидовищніших форматів цього виду спорту. Справжні бугурти потребують серйозної підготовки. Ми ж пропонуємо учасникам таборування сюжетні взаємодії, у яких також є командне протистояння, тактика та стратегія, елементи середньовічного бою. Це дозволяє відчути атмосферу епохи без ризику отримати травму. Вони виконують різні сюжетні завдання, у яких кожен має свою роль. Хтось виступає лицарем, хтось лучником, а успіх залежить від злагоджених дій усієї команди, – каже Олена.

Саме такі активності, за словами моєї співрозмовниці, дозволяють згадати ті відчуття захоплення, які ми маємо у дитинстві.

Тренування з бугурту, спаринги, бої 2х2, 3х3, групові поєдинки, які об’єднували молодь і ветеранів, відбувалися двічі на день. Водночас програму табору доповнювали заняття з психологічної підтримки.

Щоранку тут проводили нейрогімнастику, відбувалися лекції про розуміння власних емоцій і способи подолання стресу. Окрему увагу приділили етичному спілкуванню з ветеранами та військовослужбовцями. Крім того, учасники спільно готували на вогні середньовічні страви, палили ватру і мали щирі розмови під час кола довіри.

Як плели, писали і творили тисячу років тому

Ще однією важливою складовою програми таборування стали майстеркласи. Учасники спробували опанувати давні ремесла: вибійку XI століття, каліграфію, гру на середньовічних музичних інструментах та інші.

– Намагаємося, щоб заняття були різноплановими. Хочемо, аби кожен зміг знайти для себе щось цікаве, – каже киянка Марина, яка разом із іншими членами ГО «БугуртСіч» знайомила учасників з різними стародавніми видами рукоділля. Зокрема, плетінням на виделці.

Майстриня розповідає, що це давня техніка, поширена в Київській Русі та країнах Європи. Так виготовляли шнури для одягу, взуття, головних уборів і різних побутових речей.

Учасники також опановували плетіння голкою – одну з найдавніших технік виготовлення одягу, яку, за словами майстрині, на українські землі принесли скандинави.  Вона багато років займається історичною реконструкцією раннього середньовіччя Київської Русі та Скандинавії. Саме тому відтворює речі, які були невід’ємною частиною тогочасного одягу, зокрема плете шкарпетки за стародавніми техніками.

– Такі шкарпетки – це частина автентичного костюма. На масштабних фестивалях усі учасники одягнені у відтворені історичні комплекти одягу, тож потрібно мати кілька таких елементів вбрання. Тому плету їх, як тільки трапляється вільний час, – ділиться реконструкторка.

Волонтерами у таборі була активна молодь

Для декого участь у такому таборуванні стає початком справжнього захоплення середньовічною культурою та історичною реконструкцією. Саме так сталося з володимирчанкою Інною Биднюк, яка торік побувала на аналогічному таборуванні в Івано-Франківській області.

Цього року Інна вже долучилася до організації таборування у Володимирі як представниця ГО «СТАН». Вона координувала роботу волонтерів, займалася реєстрацією учасників та інформуванням про захід.

– Я згуртувала команду з 11 волонтерів, які допомагали із побутовими справами. Але насправді кожен з учасників був готовий допомагати у разі потреби. Коли люди бачили, що хтось мив посуд, прибирав, розставляв сільці, чи ховав усі речі, бо раптом пішов дощ,  то й самі долучалися. Ми всі разом дбали про порядок і комфорт у таборі, – каже Інна.

Серед тих, хто допомагав організовувати табір, був і Олександр Серафін, випускник гімназії № 5 імені Анатолія Кореневського, який цього року став учнем ліцею імені Олександра Цинкаловського.

– Останнім часом мене почала цікавити волонтерська діяльність. Я вже відвідував заходи громадської організації «Стан», тому, коли побачив, що шукають волонтерів, вирішив долучитися. Мені тут подобається – можна і допомагати, і відпочивати, – каже Олександр. У таборі він відповідає за забезпечення технічною водою.

З громадською організацією «СТАН» Олександра познайомив заступник директора гімназії № 5 Олександр Тарасюк. Саме він порадив долучатися до її заходів. Відтоді вже три роки юнак бере активну участь в ініціативах ГО.

– На одній із лекцій під час таборування нам розповідали, як правильно й етично спілкуватися з ветеранами. Багато молоді цього не знає. Добре, що є такі таборування і можливість взаємодії з ветеранами. Ми разом тренувалися, обговорювали тактику бою, а ввечері збиралися біля ватри, вечеряли й просто розмовляли. Саме такі зустрічі, на мою думку, найбільше згуртовують людей, – вважає Олександр.

Взаємодія, що об’єднує

– Ветерани пишаються молоддю, адже саме вона відбудовуватиме Україну. Країну, за яку ми віддали своє здоров’я. Під час табору багато говорили, взаємодіяли. І взагалі набули чудового досвіду, який допоможе вести країну вперед ,  – вважає ветеран Валерій Костюк, очільник ГО «Підтримай Героїв».

Він особисто майже щодня долучався до занять. Каже, найбільше враження справили лицарські поєдинки.

– Це неймовірні емоції. Ми давно не відчували такого азарту. Були дружні бої між ветеранами. Усі, з ким після цього спілкувався, – у захваті від такої взаємодії. Також разом з дітьми «брали» замок – було дуже цікаво, – каже Валерій Костюк. – Я вже був знайомий з організацією «БугурСіч» і мріяв до них потрапити – ось і випала така нагода.

За словами Валерія, протягом табору до заходів долучилися понад два десятки ветеранів та членів їхніх родин з ГО «Підтримай Героїв», брали участь представники інших громадських організацій зі своїми рідними –  «ВетеранХаб» і «Захист держави». Він сподівається, що така ініціатива стане щорічною, щоб залучити до спільної взаємодії ще більше ветеранів і молоді.

Фото авторки і ГО «СТАН».

Відео з лекції про музичні інструменти й одного з тренувань – за посиланням .

Валентина ТИНЕНСЬКА

Волинські