Втратив ногу й око, пережив 14 операцій і став батьком: історія 24-річного ветерана з Волині

10 серпня 2026 р. 08:50

10 серпня 2026 р. 08:50

Олександр Лупенко пішов на військову службу у 18 років, а після початку повномасштабної війни вирушив на фронт. На Покровському напрямку та Харківщині чоловік отримав два поранення, підірвався на протипіхотній міні й втратив ногу та око. Після 14 операцій він разом із дружиною та двома дітьми почав нове життя неподалік Луцька.

Як розповів чоловік Суспільному , вони обоє з Володимира, але вирішили кардинально змінити життя та переїхали до Луцька. Зараз подружжя виховує двох дітей. Сину Захару — 7, а дівчинці Єві — 10 місяців.

Пара одружилася 4 роки тому, коли Захару було 3 роки. Він підносив молодятам обручки. Анастасія розповідає, що з Олександром зустрічалися 2 місяці і її син Захар уже почав називати його татом.

«Для мене, як для мами, було почути це дуже щемливо і у мене все у середині защеміло і мені було приємно. Як кажуть, найкращий подарунок дітям — обрати хорошого їм тата», — каже Анастасія.

Олександр Лупенко розповідає, що пішов на військову службу у 18 років, відразу після школи. Завжди хотів бути офіцером, але обрав для себе професію інструктора кінолога. Був кінологом три роки.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, рік ще працював на пункті пропуску і після того пішов воювати. Перше поранення отримав на Покровському напрямку, потім друге поранення отримав на Харківщині. Підірвався на протипіхотній міні. Внаслідок поранення втратив ногу та око.

«Як тільки він отримав поранення, я приїхала у Харків, і коли я прийшла до нього в палату хотілося заплакати, але мені зразу сказали: «Будете плакати і підете звідси і ми вас сюди не пустимо. Тут плакати не можна». І з тих пір я зібрала всі свої сили в кулак і жодного разу не плакала», — розповідає Анастасія.

Олександр пережив 14 операцій: йому діставали осколки біля серця, зі здорового ока. Також були глибокі поранення руки, через що втратив найбільше крові, розповідає дружина. Перед однією із них Анастасія дізналась, що вагітна.

«Я йому сказала, що він стане татком перед операцією і кажу: «Маєш добре перенести і у тебе немає інших варіантів і все», — згадує дружина.

Нині донечці подружжя Єві вже 10 місяців.

«Сидимо з дружиною після роботи, вечеряємо і перебираємо речі малої і сидимо плачемо двоє, чого плачемо не знаємо. Бо вона вже виросла з тих речей і той час не повернеш і у кожному моменті життя з дітьми є свої плюси і свій кайф», — говрить Олександр Лупенко.

Чоловік отримав поранення, коли дружина була вагітна, на другому місяці. Увесь час Анастасія була з ним у лікарнях: у Харкові, Києві, Льові. Обоє розповідають, що це був важкий період життя, не бачили сина Захара, але підтримували один одного. На пологах доньки Олександр був присутній.

«В пологовому ми були разом, народжували можна сказати разом. Це таке почуття цікаве, тут і стрес і радість і усвідомлення, що це нове в житті», — каже Олександр Лупенко.

Нині родина живе за містом, біля Луцька. Завели собаку —золотистого ретривера. Кажуть, це була одна з їхніх мрій. Тепер разом будуть втілювати й інші.

• «Дрон можна замінити, життя побратима – ні»: історія захисника з Волині
• Знайшли кохання у черзі до ТЦК: історія подружжя військових з Волині
• «За один виїзд вивозили до дев'яти поранених»: історія бойового медика з Волині

Волинські