Театр, вірші, новели, нейромалювання та інші захоплення Наталії Самрук

10 серпня 2026 р. 13:01

10 серпня 2026 р. 13:01

Яскрава, талановита, неординарна особистість нашого міста. Поетеса, акторка, письменниця, сценаристка, редакторка, досвідчена педагогиня, авторка найрізноманітніших мистецьких проєктів. І це все про Наталію Самрук.

Спілкуючись з Наталією Федорівною, дивувалася її дивовижній любові до слова. Філологія – справді її покликання, робота для душі, яка приносить задоволення  як авторці чудових різно-жанрових творів, красу яких доносить до слухачів своєю майстерністю, зворушливим декламуванням. А про пізнавальну та виховну  їхню роль годі й говорити. Тепер, у час війни, словесне мистецтво має особливу місію. Це наш життєвий орієнтир, а ще хроніка однієї із найжорстокіших воєн. Література, особливо поезія, переконує: любов тримає цей світ, без неї людське існування втрачає сенс і віру.

Як влучно і актуально звучать хоча б ці рядки героїні мого допису:

…бо не з каміння проростає час, не з героїв, не з клейнодів, законів!
Держава починається із нас
Ніким не переможена ніколи.

Або про жінку, якій особливо важко в час війни, якій доводиться вірити, любити, чекати, надіятися, волонтерити і працювати.

Дозволь собі бути щирою, Надламаною чи зневіреною,
Прибитою аж до кореня,
Розгубленою та нескореною.

Допоки всі вірші чекають свого друку. Це мрія пані Наталія видати збірку з цікавим художнім оздобленням і оригінальними картинами. І ще однією «родзинкою» – музикою (за QR-кодами можна буде прослуховувати). Наразі вона любить і підбирає музичне тло до своїх віршів, бо сила музики допомагає слову розкритися в усій красі. Оскільки віршованих творів назбиралося чимало, їх залишилося упорядкувати та видати. І я впевнена, що збірка припаде до вподоби усім шанувальникам поезії, що в усі часи лікує зранені душі, додає наснаги.

Та вірші – це тільки одна грань багатьох обдарувань Наталії Самрук. У неї чималий досвід акторської гри у популярному серед володимирчан театральному колективі «Різнобарв’я» на чолі з режисеркою Ларисою Половньовою. Про цей театр-студію його акторів, враження від прем’єр не раз писала на сторінках «Слова правди». І тепер із розповіді Наталії Федорівни вчергове почула слова вдячності на адресу Лариси Леонідівни, яка часто стає першою читачкою її творів, музичною критикинею, думки якої так допомагають відшліфовувати художню майстерність, а ще співпрацювати над створенням мистецьких заходів.

Торік відзначалося 10-річчя театру-студії. І майже від часу заснування колективу у ньому працює, підкорюючи глядацькі серця, Наталія Самрук. Дев’ять років тому
за власним покликом прийшла до режисерки запропонувати літературні послуги – робити переклади, складати сценарії, писати п’єси тощо. А Лариса Леонідівна ще й посприяла розкриттю декламаторських, сценічних здібностей.

Зіграно, радше прожито на сцені багато різнопланових ролей у спектаклях, а кожна по-своєму пам’ятна. Кожна, як зазначила пані Наталія, розкриває щось нове, неповторне. Часто доводиться доносити до глядача характери різнопланових героїнь: і скромних, і ніжних, і делікатних, і навпаки – галасливих, грубуватих. І робити це треба щиро, не залишаючи байдужими глядачів.

Мене особисто зворушив перформенс «Ключі», створений у тандемі з Ларисою Половньовою із залученням молодих акторів «Різнобарв’я». Тема актуальна: війна, що так раптово і жорстоко ввірвалася у наше життя, принесла втрати, розлуки, тривоги.

Спочатку був вірш, розміщений на порталі «Поезія вільних». «Ключі» чуттєво відтворюють трагедію людей-переселенців, що рятуючись від війни, вимушені залишати найдорожче, вирушаючи у невідомість. Героїня, тікаючи на більш безпечний захід України, прихоплює з собою єдиний вантаж – ключі від квартири та інших місць, з якими пов’язане довоєнне життя. Прониклива акторська гра, зворушлива музика допомагають відчути увесь біль людей, що стали вимушеними біженцями. Та є ключі – надія… Як би хотілося колись відімкнути ними двері щасливого спокійного минулого на своїй малій батьківщині.

А ще не можна не згадати безумовну яскраву роботу у театральному сезоні 2023-2024 років «Кицька на спомин про темінь». У цьому спектаклі Наталія Самрук співавторка Неди Неждани і акторка (роль жінки). А ще й до такого ж у прозі звучать її поетичні рядки:

Часом здається мені: Я помру.
Ще 24-го, в лютий четвер.
…я все ще борюся, хоч серцем помер.
24-го, в лютий четвер.

Окремо треба сказати про цю малу прозу пані Наталії, яка давно полюбилась поціновувачам слова. Її новели не менш зворушливі і досконалі, як і сценічні ролі чи поезії. Надрукована проза у колективних збірках відомих авторів. До прикладу,  «Крамничка різдвяних історій» найновіша – вийшла друком цього року. До неї увійшли не тільки новели Наталії, але й чотири історії під її редагуванням.

Прозова творчість Наталії Самрук теж заслуговує на увагу. Тим паче, що в неї є такий знаний наставник як відомий письменник Любко Дереш, який має власний, ні до кого не подібний стиль. Його слушними порадами і керується письменниця в своїй творчості.

Запитала мисткиню про джерела її натхнення і не здивувалась відповіді, що її надихає все прекрасне у довкіллі – природа, квіти, світлі люди, красиві полотна, музика, пісні…

Зазвичай, така любов до майстерства і бажання творити самому закладається у дитинстві. Пані Наталі із обдарованої співучої родини, де завжди у ціні було і красиве письменство, і пісня, і музика, а ще бережне ставлення до народних звичаїв, традицій. Батько – фахівець юриспруденції, закоханий у музику, чудовий акордеоніст. Його стежиною пішов син, отримав музичну освіту, опанував гру на скрипці. А мама Віра Микитівна була берегинею домашнього вогнища, залучала дітей до світу художньої літератури. У сім’ї завжди у пошані була книга. Віра Самрук – активна, цікава особистість, яку досі теплими словами згадують у редакції «Слова правди», авторка багатьох цікавих дописів, мала чудовий голос. Разом з донькою Наталією знали і любили співати українські народні пісні. Вже з раннього дитинства дівчинка експериментувала зі словом, римувала, перефразовувала рядки відомих пісень.

Наталія закінчила педучилище, де здобула фах керівниці дитячого хору та вчительки початкових класів. Наступним етапом навчання став Волинський університет імені Лесі Українки. 27 років присвятила педагогіці. Виховала не одне покоління підлітків, відкриваючи їм красу рідного слова, отримала звання «Вчитель року 2020». Та, лишивши учителювання, пов’язала подальше життя із театром «Різнобарв’я» та письменницькою діяльністю. А знайшовши таку прекрасну наставницю як Лариса Половньова розгорнула багатогранну мистецьку творчість. Пишається пані Наталі тим,  що її новели використовуються як навчальний матеріал. Студенти Волинського коледжу культури і мистецтва працюють над голосом, відшліфовуючи декламаторські здібності, захищають курсові роботи, використовуючи твори Наталії Самрук.

На початку повномасштабної війни, як і у більшості небайдужих людей, було велике бажання допомагати тим, хто в пеклі війні – волонтерити. Важливо було підтримувати, розраджувати жінок, матерів захисників, тих, хто вимушений був залишити домівки. Тоді Наталія захоплювалась нейромалюванням. Майстеркласи із цікавого виду образотворчого мистецтва проводилися для переселенців. Нейромалювання заспокоює, знімає тривогу, стрес, що так потрібно у нинішній тривожний час.

Нових задумів, ідей, сюжетів, проєктів, квестів хотілося на завершення зустрічі побажати Наталії Федорівні. Адже такі особистості, як вона, не зупиняються на досягнутому, а завжди у пошуках нового.

Фото зі сторінки Наталії Самрук у фейсбуці.

Оксана ШЕСТАЛЮК

Волинські