«Доню, моліться за мене…»: історія Героя з Волині, який п’ять місяців стримував ворога на передовій

12 серпня 2026 р. 08:52

12 серпня 2026 р. 08:52

30 листопада 2022 року обірвалося життя молодшого сержанта 110 окремої механізованої бригади, захисника Володимира Яценюка із села Будки на Волині, який був контужений та поранений на Донеччині. Після початку повномасштабної війни проти України він п’ять місяців перебував на передовій, під обстрілами та штурмами стримуючи ворога в Донецькій і Луганській областях.

Спогадами про Героя поділилося видання «Нова доба» .

– Отримавши повістку, на початку березня батько свідомо пішов на війну. Прощаючись із нами, ще тоді казав, що розуміє в яке пекло доведеться йому потрапити, – розповідає його донька Анна . Її тато гідно пройшов свій бойовий шлях на першій лінії оборони біля Лисичанська, Горлівки, Сєвєродонецька та інших населених пунктів, що опинилися на лінії вогню. Якщо була мережа, під час затяжних обстрілів писав їй: «Доню, моліться за мене…».

Вона зараз із болем перечитує ті повідомлення. Повноцінно він лише час від часу виходив на зв’язок. Заспокоював рідних, повторюючи: «Недовго вже залишилося до Перемоги!». Але, видно, на те була воля Господня, щоб він її не дочекався… Вижити йому у пеклі війни й піти у засвіти в рідному краї.

«Володя був оптимістом, ні на кого не тримав зла. Мав золоті руки, не було такого у будівництві, що би не зробив», – кажуть про нього односельці.

Він, як ніхто, гарно цеглу клав, грубки мурував. Багато часу проводив на заробітках. Був батьком трьох дітей, маючи старшого сина Романа та двох доньок Анну й Анастасію , із дружиною розлучився. Невимовним болем стала його смерть для старенької й хворої мами Ольги Сидорівни, яка самотужки виростила двох синів.

Володимир Яценюк тричі отримував контузії, 25 серпня був поранений осколками. Анна згадує, що він перед цим телефонував, говорив, що на 24 серпня, День Незалежності України, вони готуються до посилених ворожих атак. Але в цей день було більш-менш спокійно, а наступного рашисти вдарили страшними обстрілами. Відтоді її батько перебував на лікуванні в госпіталях Дніпра, Луцька, а потім проходив реабілітацію на Маневиччині. Контузії давалися взнаки й заважали йому повернутися до нормального життя.

12 квітня на Сході України Володимир Леонідович зустрів своє 45-річчя. У цей день він вислав рідним своє єдине воєнне фото. Тепер таким він згадуватиметься своїм рідним, і таким залишиться навіки у пам’яті своїх земляків, які вдячні йому за те, що пішов боронити Українську державу, пройшовши свій шлях воїна…

Проводжали в останню путь Володимира Яценюка із військовими почестями усією будківською округою, встеливши дорогу оберемками пізніх хризантем.

Нехай прийме Господь його душу в свою Небесну обитель й втішить у горі родину Героя.

Юлія МУЗИКА

• Піднімав українські прапори над звільненими містами: історія загиблого комбата з Волині Миколи Красівова
• Збив два дрони, а від третього накрив собою побратимів: Герой із Волині загинув за кілька днів до відпустки
• Весільний коровай довелося ділити на кладовищі: історія захисника з Волині Едуарда Драчева

Волинські