Як у Затурцях бережуть історію меценатки та ідеолога українського державотворення

12 серпня 2026 р. 17:58

12 серпня 2026 р. 17:58

Затурці – село з багатовіковою історією. Тут пам’ять про видатних земляків не лише зберігають, а й намагаються зробити частиною сучасного життя громади. Навколо таких історичних постатей як Галшка Гулевичівна та В’ячеслав Липинський об’єднуються активні мешканці громади. Так простежується безперервна історична тяглість: від видатних осіб минулого до сучасників.

Великим плюсом у цьому процесі є залученість влади. Голова Затурцівської громади Юрій Ковальчук нещодавно ініціював перейменування вулиці Липинського у Затурцях. До перейменування вона носила лише прізвище без імені. Тепер стала вулицею В’ячеслава Липинського.

– Я прихильник повних назв. Якщо називаємо вулицю іменем В’ячеслава Липинського, то так повно вона і має звучати. А не просто Липинського , – зазначив Юрій Ковальчук і додав, що у громаді також планують перейменувати вулицю Шевченка на вулицю Тараса Шевченка.

Поки балакаємо з Юрієм Ковальчуком до його кабінету заходить Ірина Дацюк, яка багато років працює над тим, щоб історія її рідних Затурців ставала ближчою як для односельців так і для широкого кола українців.

Ірина Дацюк – скульпторка, художниця, іконописиця, представниця відомої мистецької династії із Затурців. Викладає у Луцькій художній школі, є авторкою численних пам’ятників, меморіальних дощок, храмових розписів. Разом із братом Іваном створила пам’ятник В’ячеславу Липинському в Затурцях, а серед її відомих робіт – пам’ятники Героям Небесної Сотні у Луцьку та жертовності мешканців Західної України, які рятували голодуючих у 1946-1947 роках.

– Минулого року відзначали 450-річчя від дня народження Галшки Гулевичівни. Саме тоді на стіні Затурцівської сільської ради відкрили меморіальну дошку, яку я створила. Також у тому ж приміщенні організували дитячу художню студію. Батьки давно просили про такі заняття, діти хочуть малювати, а я викладаю ще й у Луцькій художній школі. І хоч часу небагато та по вихідних – малюємо. Діти не лише малюють і ліплять, а й дізнаються про видатних волинян – Галшку Гулевичівну, В’ячеслава Липинського, Йова Кондзелевича та інших , – розповідає Ірина Дацюк.

Галшка Гулевичівна – одна з найвизначніших українських меценаток XVII століття. Фундувала Київському братству маєток на Подолі, 65 гектарів землі та кошти. Це стало поштовхом до створення Київської братської школи, яка згодом стала Києво-Могилянською академією. У 2021 році Православна церква України канонізувала Гальшку Гулевичівну як святу праведну Єлизавету Гулевич.

Відкриття дошки відбулося у межах проєкту «Велика, Велична, Свята», ініційованого Луцьким Хресто-Воздвиженським братством, яке очолює скульпторка Ірина Дацюк. У заходах взяли участь представники духовенства Православної церкви України, керівництво громади, депутати, громадські діячі та місцеві жителі. У храмі Святої Параскеви освятили ікону святої праведної Єлизавети Гулевич, яку написала донька пані Ірини Іванна. Ще одна донька Ксенія намалювала портрет Галшки, який нині знаходиться у меморіальному музеї В’ячеслава Липинського.

До ювілейних заходів долучилися і діти. Гуманітарний відділ сільської ради організував конкурс малюнків, присвячений життю та діяльності Галшки Гулевичівни.

Переможці отримали подяки, подарунки та квитки на екскурсію музеєм. А помилуватися роботами можна і досі – варто зайти у приміщення сільської ради, де на першому поверсі вони гармонійно прикрашають стіни.

Ірина Дацюк зазначає: прижиттєвих портретів меценатки не збереглося. В описах лише згадується, що вона була надзвичайно вродливою і дуже розумною жінкою. Тому нині кожен художник створює її образ таким, яким його бачить.

Її Галшка, портрет якої теж прикрашає фоє сільської ради, молода жінка з виразними карими очима. На голові намітка, одяг відповідає епосі XVII століття, а про високий статус свідчать не лише прикраси – низки коралового намиста та золотий хрест, але й родинний герб.

Від розкішного маєтку Гулевичів у Затурцях донині залишився лише старовинний льох. За радянських часів на місці садиби облаштували тракторну бригаду. За словами Ірини Дацюк в обласному управлінні культури Волинської ОДА планують після завершення війни провести археологічні дослідження.

– Потрібно дослідити це місце, подивитися, що збереглося. Там можуть бути цікаві знахідки. Дуже хотілося б створити на місці маєтку Гулевичів сквер, невелику капличку та музейну кімнату, присвячену Галшці Гулевичівні , – розповідає Ірина Дацюк.

Не менш важливою для громади є й спадщина В’ячеслава Липинського. Українського історика, політичного мислителя, дипломата і одного із головних ідеологів української державності початку ХХ століття. В’ячеслав народився у родинному маєтку в Затурцях. Був послом Української Держави до Австро-Угорщини за часів Гетьманату Павла Скоропадського. Липинський став автором фундаментальних праць з української історії та політичної думки, а його книга «Листи до братів-хліборобів» і досі вважається одним із найважливіших творів української політичної публіцистики. Після відновлення незалежності України у Затурцях відкрили меморіальний музей В’ячеслава Липинського, який став одним із центрів вивчення його спадщини.

– Часто всі говорять лише про В’ячеслава Липинського. Але у них вся родина була визначною. В’ячеслав став політичним мислителем. Станіслав був агрономом, селекціонером, доктором аграрних наук. Наймолодший брат Володимир працював лікарем-дерматологом у Луцьку. Усі вони досягли великих успіхів у своїх професіях , – розповідає Ірина Дацюк.

Пам’ятник В’ячеславу Липинському створила родина Дацюків – Ірина та її брат Іван. Працювати над ним почали у 2001 році, а встановили вже у 2002-му. Спочатку це була гіпсова модель, яку планували відлити в бронзі. Проєкт передбачав високий постамент і два гранітні пілони. Однак реалізувати первісний задум не вдалося.

– Це був час виборчих перегонів. Аби пам’ятник не відкрив Віктор Ющенко, одна із партій без мого відома забрала модель і поспіхом встановила. А гіпс може простояти просто неба максимум п’ять років. Наш стоїть уже понад двадцять років. Коли десь обсипається, я постійно його ремонтую , – каже скульпторка.

Нині громада шукає можливості реконструювати пам’ятник та навести благоустрій навколо нього.

– Хотілося хоч частково повернутися до початкового проєкту. Тому скульптура буде відлита у білому цементі – це довговічніший матеріал. Варто зробити гранітний пілон і таким чином оновити пам’ятник , – каже Ірина Дацюк.

На оновленні пам’ятника у громаді не зупиняються. Наступного року святкуватимуть сто сорок п’ять років від дня народження В’ячеслава Липинського. Скульпторка вже працює над меморіальною дошкою, яка висітиме на стіні сільської ради, поруч з дошкою Галшці Гулевичивні. Її планують відкрити до Дня Незалежності.

Гіпсове погруддя В’ячеслава Липинського 25 років стоїть над дорогою з Володимира до Луцька. Колись тут було католицьке кладовище, а на ньому родинний склеп на 12 місць. В’ячеслав став першим з родини Липинських, кого там поховали.

Ірина Дацюк пригадала, як у радянські часи знищували цвинтар – бульдозерами зрівнювали старі хрести, а надгробними плитами вимощували свинарник. Металеву труну В’ячеслава викопали та вкрали заради металу.

На щастя, ці часи в минулому і нині громада продовжує популяризувати історію рідного краю та розвивати туризм.

Нещодавно голова громади Юрій Ковальчук підписав меморандум про співпрацю із директором «Агенції регіонального розвитку Волині» Орестом Скоропудою. Громада стала учасницею ініціативи, що реалізується в межах швейцарсько-українського проєкту UCORD. На Волині відібрали три громади і серед них Затурцівська. Що ж отримають? Окрему дорожню карту із конкретними кроками та перспективними ідеями для розвитку культури, збереження спадщини, підтримки креативних індустрій і розширення туристичних можливостей. Її можна буде використовувати для подальшого планування, пошуку партнерів і джерел фінансування, підготовки грантових проєктів.

Ось так крок за кроком ініціативні та креативні мешканці громади відроджують та бережуть багату історію Затурців.

Фото редакції, з архіву Ірини Дацик та з фейсбук-сторінки Затурцівської громади.

Ярослава КОЛОСКОВА

Волинські