Втративши ногу, він не втратив головного – віри: історія незламності волинського прикордонника

15 серпня 2026 р. 13:24

15 серпня 2026 р. 13:24

Війна здатна змінити життя людини за одну мить. Але навіть після найважчих випробувань є люди, які знаходять у собі сили жити, мріяти й надихати інших. Саме таким є Олексій Кузьмич із села Люб’язь – воїн, співак-аматор і людина незламного духу.

Історією Героя поділилось видання Нове Життя , - інформує ВолиньUA .

Олексій Ігорович Кузьмич народився й виріс у багатодітній родині, де змалку дітей привчали до праці, взаємоповаги та відповідальності. Після закінчення місцевого ліцею вступив до Любешівського технічного коледжу, де здобув професію маляра-штукатура. Потім була строкова військова служба. Повернувшись додому наприкінці 2021 року, жив мирним життям і будував плани на майбутнє. Та повномасштабне вторгнення росії перекреслило ці мрії. Олексій зрозумів: його місце – у строю.

Шостого квітня 2023 року молодий чоловік підписав контракт із Державною прикордонною службою України. Два роки служив у першій прикордонній комендатурі «Ветли», а згодом його перевели до підрозділу швидкого реагування 6-го Волинського прикордонного загону. Пройшов спеціалізоване навчання і став оператором розвідувальних безпілотних літальних апаратів.

До війська Олексій Кузьмич прийшов не випадково. Надихнув на це його батько.

На Харківщину підрозділ Олексія вирушив у 2025 році. Завдання оператора БПЛА вимагали максимальної уважності та холодного розуму: виявити ворога, його техніку чи позиції, передати координати, щоб по них могли відпрацювати наші військові.

На позиціях військовослужбовці перебували майже місяць. 22 липня 2025 року став днем, який назавжди змінив життя молодого прикордонника. Під час виконання бойового завдання позицію наших захисників атакував ворожий дрон зі скидом.

Разом із ним поранення отримав ще один військовий. Побратими миттєво зупинили кровотечу. Далі була евакуація. Спочатку Олексія доправили до стабілізаційного пункту, де медики зробили першу операцію та намагалися врятувати пошкоджену кінцівку. Згодом його перевезли до Харкова.

Лікарі боролися за ногу до останнього. Однак численні переломи та важкі ушкодження не залишили шансів.

Після Харкова був львівський госпіталь. Там він переніс ще чотири операції, а згодом розпочав тривале відновлення в одному з реабілітаційних центрів.

Найважчим випробуванням стало не фізичне відновлення, а прийняття нової реальності.

Поруч із ним увесь цей час була кохана Анна. Вона приїжджала до госпіталю, підтримувала, допомагала пройти найважчі моменти.

Саме під час реабілітації Олексій зрозумів, що більше не хоче відкладати найважливіші рішення. У реабілітаційному центрі він зробив пропозицію, і дівчина відповіла зворушливим «так».

Війна змінила його погляди на життя.

Ще до війни музика була невід’ємною частиною його життя. Співати наш земляк навчився самотужки, грав на синтезаторі, проводив сільські дискотеки в мирний час. А свою любов до музики перейняв від матері і діда. Нині саме вона допомагає йому відволіктися від пережитого. Олексій веде сторінку в ТikТok, де грає на синтезаторі і співає для своїх підписників, збираючи тисячі переглядів. Цікаво, що більшість із них навіть не здогадується, що їхній улюблений виконавець пережив важке поранення й ходить на протезі.

Звісно, життя після поранення вже інше. Протез не замінить власної ноги, а звичні побутові справи іноді потребують значно більше часу й зусиль. Проте Олексій не звик скаржитися. Каже, що потрібно жити далі. Бо, втративши ногу, він не втратив головного – віри. І саме вона нині допомагає йому впевнено робити крок за кроком назустріч майбутньому.

Волинські