Батько поховав двох синів, а третій зник безвісти: Герой повернувся на рідну Волинь «на щиті» через 16 місяців після загибелі

30 серпня 2026 р. 08:46

30 серпня 2026 р. 08:46

31 березня 2025 року поблизу населеного пункту Дружба Бахмутського району Донецької області загинув Герой з Каменя-Каширського Микола Євгенійович Подзюбанчук . 16 місяців його вважали безвісти зниклим.

А перед тим Микола 90 днів поспіль перебував на бойових позиціях — без відпочинку, без зв’язку з рідними, під постійною загрозою ворожих обстрілів. Історію Героя розповідає газета Полісся.

Микола Подзюбанчук, 1983 року народження, виріс у великій родині в Камені-Каширському, де виховувалося семеро дітей. У місцевому професійному училищі здобув фах маляра-штукатура. Працював на будівництві в різних куточках України та за кордоном. Якось під час монтажу покрівлі зірвався, впав і травмував ногу. Після операції йому встановили металеву пластину. Мав Микола й змалку проблеми із зором — праве око функціонувало погано, не добачав. Через це був комісований і не проходив строкової служби.

Та у квітні 2024-го Миколу Подзюбанчука таки покликали до війська. Він став бійцем 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. З червня вже прибув до оперативно-тактичного угрупування «Луганськ» й приступив до виконання службових обов’язків і бойових завдань. Був хіміком другого відділення радіаційного, хімічного та біологічного захисту відповідної роти.

Один із виходів на позиції на Донеччині тривав для нього аж три місяці. Увесь цей час Микола не виходив на зв’язок, і рідні не мали від нього жодної звістки. Почали шукати, чекати, сподіватися. Та воїн таки зміг вийти з небезпечної зони неушкодженим, хоча повернувся змарнілим і геть виснаженим. Давалася взнаки й стара травма ноги, що добряче боліла під час фізичних навантажень та переохолодження.

«Микола Євгенійович зарекомендував себе ініціативним, хоробрим та дисциплінованим військовослужбовцем. Уміло поєднував повсякденну вимогливість до підлеглих без приниження їх особистої гідності, дотримувався їхніх прав і свобод, турбувався про них та правильно застосовував засоби переконання й впливу на колектив. Виявляв повагу і був ввічливим до всіх військовослужбовців та командирів. Дорожив бойовою славою ЗСУ та своєї військової частини. У бойових діях показував себе сміливим та старанним», — так відгукується про захисника командир роти, старший лейтенант Юрій Морозов.

31 березня 2025 року Микола, здійснюючи заходи із відсічі ворога, зник безвісти в результаті артилерійського обстрілу противника поблизу населеного пункту Дружба Бахмутського району. Відтоді про воїна нічого не було відомо. Аж поки після однієї з репатріацій експертиза не підтвердила збіг ДНК. Про те, що це таки Микола, свідчила й пластина у нозі.

3 серпня 2026 року Євгеній Олександрович зустрічав нарешті сина вдома, на жаль – у домовині. Це вже другий син, якого він хоронив. Перший відійшов у засвіти ще юним. Тепер у могилі й Микола. Третій колись зник безвісти у росії й досі ніхто про нього нічого не чув, ймовірно нема серед живих і його… Батьківське серце пізнало не лише чимало горя, але й безліч тривог. Бо троє його нащадків свого часу стали на захист Батьківщини…

— Разом із ще двома братами Микола проживав у отчому домі, допомагав батькові. У 2014 році до українського війська приєднався Олександр, під час повномасштабної війни на фронт забрали ще й Віталія , а потім мобілізували і Миколу. Тато залишився сам. Йому майже 79 літ. А постійне хвилювання за синів, які пішли на передову, швидко підкосило його. Зараз він потребує догляду. Брат мого чоловіка і племінник також одягнули військові однострої. Тож у родині було загалом п’ятеро захисників, – пояснює сестра полеглого оборонця Світлана.

Микола Подзюбанчук так і не встиг пустити власної родової гілки, не встиг створити сім’ю й стати батьком. Але залишив по собі інше — ім’я воїна, викарбуване у пам’яті рідних і земляків. Тепер Микола спочиває у рідній землі Героєм.

Іванна ГАЙДУЧИК , м.Камінь-Каширський…

• Через 2 місяці перебування на передовій зник безвісти: Герой з Волині «на щиті» повернувся на рідну Волинь через рік після загибелі
• Йому навіки 23 роки: просять присвоїти звання Героя України воїну з Волині, який понад 2 роки вважався зниклим безвісти
• Спочатку родині повідомили, що Віталій зник безвісти. Однак згодом побратими розповіли, що він загинув: Герою з Волині навіки 39

Волинські