Медики боролися за його життя, але врятувати воїна не вдалося: на Волині поховали Героя Валентина Колочуна

30 серпня 2026 р. 13:41

30 серпня 2026 р. 13:41

30 серпня Ковельська громада попрощалася з воїном Валентином Колочуном . У соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці віддати останню шану Захиснику прийшли рідні, друзі, побратими, представники міської влади та мешканці громади.

Про це повідомляє Ковельська міська рада.

Валентин народився 19 вересня 1979 року в Ковелі. Тут минуло його дитинство, тут він навчався у школі №7, тут залишилися люди, яких він любив.

Змалечку він був компанійським і щирим. Навколо нього завжди були друзі. Любив футбол, спілкуватися, умів підтримати, допомогти, а ще змалку знав, що таке праця та відповідальність.

Його мама Ніна Федосіївна сама ставила на ноги двох синів. Коли Валентину було одинадцять, а молодшому Тимуру — сім, у родині з’явився вітчим Олександр. Він став для хлопців справжньою близькою людиною — другом, порадником і міцним плечем, на яке вони могли спертися.

Після дев’ятого класу Валентин вступив до Старовижівського ПТУ, де здобув професію електрозварника. Потім була строкова служба у десантних військах на Одещині. Саме там загартувався його характер. Про його відповідальність, сумлінність та лідерські якості найкраще свідчили численні подяки від командування та присвоєне звання молодшого сержанта.

Після армії їздив на заробітки, працював на будівництві у Польщі. Не боявся важкої роботи. Найважливішою для нього завжди була родина, якій він допомагав і про яку дбав.

А потім прийшла велика війна. Валентин зробив свій вибір — добровільно пішов до війська. Став до лав захисників України, служив у саперній групі, виконував бойові завдання на Запорізькому напрямку.

Про те, що відбувалося там, на передовій, мамі майже не розповідав. Беріг її. Навіть коли вирушав на черговий бойовий вихід, намагався заспокоїти: «Ми з хлопцями йдемо на риболовлю».

Ніна Федосіївна, звичайно, розуміла, куди насправді йде її син. Але приймала цю його турботу. Бо за цими простими словами було найбільше — любов до мами і бажання не додавати їй тривоги.

За найменшої можливості Валентин телефонував додому, надсилав голосові повідомлення. І ці записи залишаться для мами безцінною пам’яттю про сина.

Валентин любив розповідати про людей, яких зустрічав на Запоріжжі. З теплом згадував місцевих мешканців, говорив про те, як вони підтримують військових, допомагають їм.

Перед останнім завданням він, як завжди, зателефонував мамі. Цього разу бій був надзвичайно важким. Під час ворожого обстрілу позицій Валентин отримав численні поранення. Побратими евакуювали його з поля бою та доправили до лікарні. Медики боролися за його життя, але врятувати воїна не вдалося.

25 серпня у Дніпрі, в обласній клінічній лікарні імені Мечникова, серце стрільця штурмового спеціалізованого батальйону військової частини А1619, молодшого сержанта Валентина Колочуна зупинилося. Йому було 46 років.

Поховали Валентина Колочуна на Алеї Героїв міського кладовища.

Редакція ВСН висловлює щирі співчуття родині воїна. Світла пам'ять Герою!

Волинські