День єдності і сили у Литовезькій громаді

31 серпня 2026 р. 11:05

31 серпня 2026 р. 11:05

Десять років тому  розпочався спільний шлях — шлях розвитку та великої праці жителів шести сіл, об’єднаних у Литовезькій громаді. Десять років — це перша кругла дата цієї великої родини. За цей час люди довели, що разом вони – сила, здатна долати будь-які виклики, відбудовувати, підтримувати та впевнено дивитися в майбутнє. Отож ювілей  став святом кожної родини, кожного працівника, волонтера, захисника і жителя, які щодня віддають частинку свого серця заради розквіту  спільного дому.

Десять років для Литовезької громади – це ціла епоха становлення, спільних перемог, викликів та невпинної праці. Проте історія цієї землі вимірюється не десятиліттями, а віками, адже тут  кожен клаптик землі дихає сивою давниною. Бо ще у XIV столітті могутні литовські князі звели на цих волинських пагорбах міцний замок із вежами, давши початок  легендарному Литовежу. Цей край пам’ятає князівські з’їзди, козацьку відвагу та велич роду Острозьких. Куполи святині  громади – Свято-Введенської церкви вже понад чотири сотні років зустрічають світанки над Бугом.

Неподілік затишні Заболотці – земля глибоких духовних таємниць та шляхетної величі. Саме тут, у Хресто-Воздвиженському храмі, древні ікони, немов живі свідки, крізь століття відкривають  свої приховані сакральні образи, а в повітрі досі лунає невмируща мелодія «Прибужжя мого».

Козацькою звитягою дихає земля Кречева та Мовникова, які стоять на сторожі наших кордонів. Вони здавна оберігали спокій рідного краю, а нині їхні працьовиті люди щодня плекають майбутнє громади та твердо тримають стрій. Там, де сонце цілує безкраї поля, розкинулися Біличі та Заставне, багаті на щирих, хлібосольних господарів, чия праця є справжньою опорою та гордістю Волині. Усі  ці села –  від Кречева до Заболотців, від Білич до Заставного – єдині у своїй любові до рідної землі.  Чи не ця волелюбність, ця багата спадщина предків підшиовхнули у 2016 році  до рішучого кроку – об’єднати шість сіл в один потужний організм.

Свято за  давньою християнською традицією розпочалося спільною молитвою в місцевому храмі, а потім вшанували  пам’ять  загиблих воїнів та поклали квіти до пам’ятного знаку.

– Довго думала, що сказати вам у ці перші хвилини. Про дороги? Про проєкти? Про те, скільки зроблено за ці десять років? А потім зрозуміла: не хочеться говорити мовою цифр і звітів. Хочеться говорити про людей, – сказала, вітаючи громаду з ювілеєм її голова Олена Касянчук. –  Десять років тому почалася історія громади. Тоді ми ще не знали, якою вона буде, скільки випробувань доведеться пройти, приймаючи непрості рішення, помиляючись, шукаючи вихід, і знову йти вперед. Але точно знали – разом ми сильніші. І громада – це не сільська рада, не будівлі, не дороги і навіть не бюджет. Це люди, з ініціативи яких народжуються зміни. За ці десять років багато чого навчилися, зокрема працювати з міжнародними партнерами, залучати кошти, реалізовувати проєкти, модернізувати заклади, шукати нові можливості. Ми встановлюємо сонячні електростанції, розвиваємо школи й садочки, підтримуємо медицину, спорт, культуру, молодіжні ініціативи. Пишаюся  тим, що за кожним проєктом стоять люди. За кожною зміною – чиїсь руки, час, ідеї, відповідальність і віра. Та ці десять років були не лише про розвиток. Вони були і про випробування. Адже  живемо у час, коли слово «війна» стало частиною реальності. І, мабуть, саме вона навчила по-справжньому розуміти ціну простих речей: прокинутися вдома, чути дитячий сміх, зібратися, як і сьогодні, на свято. А ще пізнали  справжню ціну слова «повернуся». У наших родинах є ті, хто захищає Україну. Є ті, кого чекаємо. Є родини, які щодня живуть у тривозі. Є Герої, яких вже ніколи не побачимо, але пам’ять про яких назавжди залишиться з нами. Тому хочу  низько вклонитися нашим захисникам, подякувати родинам військових за їхню силу волі, терпіння, за те, що чекаєте і що тримаєте тил. Часто думаю про те, якою буде громада через десять років, і  не знаю відповіді. Але хочу, щоб на  черговий ювілей знову зібралися, подивилися одне одному в очі і сказали: ми вистояли, зберегли громаду і зробили  її сильнішою. А найголовніше бажання, щоб над Україною було мирне небо, щоб слово «війна» залишилося лише в підручниках історії. Можливо за ці десять років ми зробили не все, десь помилилися.  Та я ніколи не сприймала громаду просто як місце роботи. Для мене це – дім. І кожне наше село – частина цього дому. Тому дякую  кожному, хто ці десять років був поруч, працював, допомагав,  критикував… Попереду  багато роботи. Вірю, що разом зможемо зробити нашу громаду сильною.

Учасники дійства  насолоджувалися  концертною програмою  художніх колективів громади. Потішив чудовою грою  військовий оркестр ОК «Захід».

Чимале зацікавлення викликав благодійний аукціон, на якому художні роботи представили талановиті сестри Аня та Богданка Царик – доньки мужнього розвідника 14-ї ОМБр Петра Царика, який віддав життя за свободу у боях на Харківщині.

Старости сіл громади  залучили своїх мешканців, які підготували різноманітні смаколики, котрі реалізовували за донати для ЗСУ.  Всього у день громади вдалося зібрати майже 40 тисяч гривень, які спрямовані на підтримку земляків, котрі обороняють країну на передових рубежах.

Валентина ПЕТРОЩУК

Волинські