Через театр – про бар’єри молоді з інвалідністю

31 серпня 2026 р. 12:34

31 серпня 2026 р. 12:34

Д ві вистави на гострі соціальні теми «Світ без рожевих окулярів» і «Чи має гідність інвалідність?» минулого тижня представила молодь з інвалідністю у приміщенні організації «Берег надії».

Це не імениті постановки і не вистави професійного театру. Тут немає складних декорацій чи відомих акторів. Є підлітки і молодь, які говорять на імпровізованій сцені про те, що відчувають, через що проходять, з чим стикаються у повсякденному житті. У цих виставах вони не просто грали свої ролі. Вони розповідали про себе і своїх однолітків, розкривали свої переживання, показували, з яким ставленням з боку інших людей вони стикаються і демонстрували те, чого насправді хочеться кожному – бути почутим і прийнятим.

А коли кожен із показів закінчувався, тривало обговорення з глядачами у залі: що відбулося, що можна змінити, який вихід існує і де його шукати. Глядачів запрошували стати на місце когось із юних акторів і переграти сцену, долучитися до вистави та додати щось від себе або, навпаки, прибрати те, що, на їхню думку, було зайвим. І публіка охоче взаємодіяла.

Глядачами цієї вистави були друзі «Берега надії» і ті, хто з ними тісно взаємодіє – місцеві депутатки, працівники соціальної служби, матері вихованців, представники дружніх громадських організацій «Підтримай Героїв» і «СТАН». До речі, деякі з учасниць цієї організації теж брали участь у виставі разом із бережанами.

Такий формат був покликаний продемонструвати новий погляд на давні проблеми молоді та загалом людей з інвалідністю. Майстерня форум-театру «Невидимі люди чи невидимі бар’єри» працювала у «Березі надії» три дні. За цей час учасники познайомилися, виконали вправи на взаємодію, побудову команди та творчість, обговорили актуальні проблеми у громаді, обрали теми для вистав, спільно розробили сценарій, репетирували та зрештою представили свої постановки глядачам. Підготували й образи героїв, і навіть створили афіші.

Проводили майстерню тренерки Наталя Шнит та Наталія Тітійова. Цей проєкт вони реалізовують у межах програми підтримки спільноти Джокерів України за сприяння ГО «Театр Змін». За їхніми словами, головна ідея таких заходів – працювати із соціальними проблемами у громадах, знаходити ситуації, які найбільш актуальні для України, але водночас залишаються недостатньо помітними.

«Тема безбар’єрності зараз особливо актуальна. Саме тому ми приїхали до «Берега надії», щоб почути досвід підлітків з інвалідністю, поговорити про те, з чим вони стикаються у повсякденному житті, і разом створити на основі цього історії для вистав і підґрунтя для взаємодії. До цього працювали й в інших куточках України, з іншими соціальними темами та цільовими групами. Іноді в центрі уваги може бути не певна проблема, а конкретна група людей – як зараз – молодь з інвалідністю, або, наприклад, внутрішньо переміщені люди, ветерани, батьки, які виховують дітей з інвалідністю. Тобто ті соціальні групи, які не завжди достатньо видимі у суспільстві. І форум-театр допомагає показати їхній досвід ширше. Замість нарад і круглих столів говоримо про соціальні виклики через дію. Тут немає тиску і порожніх бесід. Є можливість спробувати щось змінити, побачити різні варіанти і почути людей із різним досвідом», – кажуть тренерки.

Вони зазначають, що важливо, щоб до цього процесу долучалися різні люди. Бо навіть ті, хто добре знає певну тему, іноді перебувають у своїй інформаційній бульбашці. А театр дає можливість вийти за її межі – бути відкритими до нових ідей, експериментів і несподіваних рішень. Також у такий спосіб є можливість достукатися до ширшого кола людей, які можуть впливати на ситуацію. Тому як глядачів важливо залучати представників різних установ, які можуть щось змінювати. Коли вони бачать ці проблеми на власні очі, то так чи інакше переймаються ними.

«Під час обговорення проблем, які порушують вистави, відбувався груповий мозковий штурм, ми збирали думки та ідеї і їх усі записали. Ці рішення ми опрацюємо. Також і для Олени Кандиби, очільниці ГО «Берег надії», це стане певною базою, на основі якої зможе працювати над практичними пропозиціями. Бо ми відходимо від позиції критики й запитуємо: що від мене потрібно, щоб разом зробити життя цих людей кращим. Тобто це про взаємодію і діалог – творчий, неформальний спосіб говорити про важливе», – кажуть Наталя Шнит та Наталія Тітійова.

Учасники вистави впевнено зіграли ролі, отримали новий досвід виступу перед публікою. А після бурхливих оплесків щиро ділилися емоціями і раділи, що змогли розповісти про важливе для них, бути почутими та побачити реакцію глядачів. А реакція була доволі емоційною та емпатичною. Напевно, кожен хотів би зробити все можливе, щоб ці підлітки і молодь позбулися самотності, страху, ізоляції, бар’єрів з можливістю вести активне життя, мати цікаве дозвілля у колі ровесників, отримувати нові емоції та відчувати себе частиною спільноти. Щоб молоді люди з ментальною інвалідністю, які втрачають батьків чи опікунів, не мешкали разом із людьми похилого віку у відділеннях стаціонарного догляду для постійного проживання терцентрів, а мали можливість отримувати послугу підтриманого проживання у колі однолітків, із необхідною допомогою та супроводом дорослих. Адже такі соціальні послуги передбачені державою і можуть впроваджуватися безпосередньо у громадах відповідно до їхніх потреб.

Тож ці вистави вкотре підсвітили проблеми молоді з інвалідністю й стали нагодою разом подумати, якими можуть бути реальні зміни і як їх можна спільно досягти.

Валентина ТИНЕНСЬКА

Волинські