Воїна чекали майже два роки: Рожище навколішки зустріло Героя Андрія Білана

02 вересня 2026 р. 22:55

02 вересня 2026 р. 22:55

Сьогодні, 2 вересня, Рожище знову здригалося від болю. Над містом лунала тужлива «Плине кача», а вулицями поволі рухався траурний кортеж. На малу батьківщину повертався той, кого майже два роки чекали вдома, – 43-річний захисник України Андрій Анатолійович Білан.

Про це повідомляють на сайті Рожищенської міської ради.

Люди ставали навколішки, схиляли голови, витирали сльози. Так громада зустрічала свого Героя, який віддав життя, захищаючи Україну.

Андрій Білан загинув 6 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання із захисту України від російської збройної агресії в районі населеного пункту Торецьк Бахмутського району Донецької області.

Майже два роки рідні жили між надією і болем очікування. Та цього дня додому Андрій повернувся назавжди – “на щиті”.

Біля пам’ятного знака Борцям за волю та незалежність України відбулася громадська панахида. Біля домовини, вкритої синьо-жовтим стягом, стояли найближчі – дружина Марія , син Дмитро , донька Діана , мама Людмила , сестра Тетяна та вся родина.

Слова тут були зайвими. Біль утрати неможливо передати ними. Залишалися сльози, тиша та молитва.

Разом із родиною за упокій душі полеглого воїна молилися священнослужителі та жителі громади. Адже Андрій зробив те, що роблять найвідважніші, – став на захист своєї родини, рідного краю та України.

Андрій народився у селі Рудня. Навчався у Рожищенській школі № 3, після чого здобув фах муляра-штукатура у Торчинському технікумі.

Багато років працював на Рожищенському сирзаводі. Саме там зустрів Марію – свою майбутню дружину. Разом вони створили сім’ю, у якій народилися двоє дітей – син Дмитро та донька Діана.

У січні 2024 року Андрій прийняв рішення стати до лав Збройних сил України. Він потрапив до 150-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.

Рідні переживали за нього. Дружина знала про проблеми Андрія із серцем і просила не йти на фронт. Просили його залишитися й діти. Але рішення чоловік не змінив.

У січні він уже був на полігоні в Рівному, а в лютому пройшов військове навчання в Англії. Став навідником.

Під час короткої відпустки Марія знову просила його не повертатися на передову, адже здоров’я не дозволяло ризикувати.

Та у відповідь почула слова, які тепер назавжди залишаться в її пам’яті: «У нас двоє дітей, хто їх має захищати? І по-друге, там мої побратими, моя друга домівка, вони чекають. Як я можу не повернутися?»

Такою була його відповідь. Такою була його позиція. Він знав, заради кого йде.

Телефонні розмови з фронту були короткими. Кілька слів: «Усе добре». І знову тиша та очікування наступного дзвінка.

Остання розмова Андрія з родиною відбулася 30 липня 2024 року. Він попросив дати поговорити з дітьми.

Розмовляючи із сином Дмитром, сказав: «Бережи маму та сестру…».

Через кілька днів, 6 серпня, подружжя Біланів мало відзначити 19-ту річницю спільного життя.

Марія чекала на дзвінок чоловіка. Але телефон так і не задзвонив. Цього дня Андрій загинув.

Потім були довгі місяці очікування, надії та пошуків. І лише тепер родина змогла провести його в останню путь.

«Він був дуже добрим, щирим. Надзвичайно добрим батьком для дітей. Ніколи не ділив роботу на чоловічу чи жіночу, я завжди відчувала його підтримку», – згадує Марія.

Андрій любив прості речі, у яких і було його щастя: землю, роботу на городі, тихі години на природі, збирання грибів та риболовлю. Любив свою сім’ю і своє Рожище. Саме до цієї землі він сьогодні повернувся.

Після громадської панахиди велелюдна процесія пройшла головною вулицею Рожища. Люди виходили з будинків, ставали навколішки та схиляли голови перед домовиною воїна.

У храмі Архістратига Михаїла в Рожищі священнослужителі Православної Церкви України відслужили чин похорону.

Після спільної молитви траурна процесія вирушила до місця вічного спочинку Героя.

Рідна земля прийняла Андрія Білана на міському кладовищі. Над місцем його останнього спочинку пролунали військові залпи.

Державний прапор України, яким була вкрита домовина, військовослужбовці передали синові Дмитрові.

Для родини це не просто прапор. Це символ держави, за яку боровся їхній чоловік, батько, син, брат.

Життя Андрія обірвала російська війна, але пам’ять про нього житиме серед тих, хто його любив, знав і пам’ятає.

Вічна пам’ять і слава Герою України Андрію Білану.

Щирі співчуття родині та всім, хто знав і любив захисника.

Волинські