«Мусимо навчитися чути себе українцями»: 170-років від дня народження Івана Франка

04 вересня 2026 р. 12:23

04 вересня 2026 р. 12:23

Іван Якович Франко – увійшов в історію української і світової літератури, як геніальний письменник і діяч визвольного руху, він був не тільки поетом, а й великим вченим. Його літературна спадщина настільки велика, що якби ми захотіли перелічити назви всіх творів, це зайняло б не один день. Щоб пізнати Франка і зрозуміти, які твори він писав, зазирнемо в історію життя письменника.

Доля хлопчика з Нагуєвичів (тепер Львівська обл.), який народився 27 серпня 1856 року, була виткана з важких випробувань. Він ріс допитливим, тому на навчання батьки віддали в одну з найкращих шкіл. Дев’ятирічним учнем написав перший вірш «Великдень», присвячений пам’яті видатного коваля – батька, який помер у великодню ніч.  Мати вийшла заміж удруге, щоб утримати господарство, але невдовзі, коли Івану виповнилося 16, померла й вона.

Після школи в Дрогобицькій гімназії проявив себе здібним учнем з феноменальною пам’яттю. Міг дослівно повторити всю інформацію, яка подавалася вчителями, глибоко засвоював зміст прочитаних книжок. Володів 14 європейськими мовами. Знав напам’ять усього «Кобзаря». Саме в гімназійний період Франко починає збирати книги і його бібліотека нараховувала їх більш ніж десять тисяч! Причому 500  – на українській мові.

Після Дрогобицької гімназії імені Франца Йосифа, на нього очікував філологічний факультет Львівського університету (1875) . Саме тут молодий Франко брав участь у роботі студентського  товариства «Академічний гурток» і, до речі, був його бібліотекарем. У 19 років він написав поему польською так німецькою мовами, збірку віршів та переклади творів давньогрецьких поетів. Свої перші твори Франко друкував у журналі «Друг».

Після Львівського університету Франко навчався в Чернівецькому, а захищав дисертацію у Австрії в університеті Відня, де і отримав ступінь доктора філософії.

Франко ніколи не був багатим від того, що видавав свої праці.  Щоб вижити, він працював на виснаження та їздив на заробітки, дописуючи до іноземних газет. За свої погляди він тричі потрапляв у тюрми. У 21 рік молодий поет вперше потрапив під арешт. Причина – дружба з Михайлом Драгомановим, якого поліція Галичини вважала головою соціалорганізації. Саме це перше хоч і коротке ув’язнення мало негативний вплив на подальшу долю поета. Із його спогадів: «Дев’ять місяців, пробутих в тюрмі, були для мене тортурою. Мене трактовано, як звичайного злодія, посаджено між самих злодіїв і волоцюг. А що вікно задля задухи мусило бути день і ніч отворене і до дверей продувало, то я щоночі будився, маючи на голові повно снігу, навіяного з вікна».

Людина, яка мала судимість, не могла бути вчителем. Отож  у роботі в школі відмовлено.  Крім того, Франко в тюрмі застудився і ця хвороба переслідувала його все життя. Ще один удар долі – батько нареченої Івана Михайло Рошкевич заборонив закоханим бачитися і ні про яке сватання мови не могло і бути.

Друге ув’язнення чекало на поета в 1880 році. В тюрмі Франко написав поетичний цикл «Думи пролетарія». Враження від коломийського ув’язнення передані у творі «На дні».

У 1885 відбулася перша його поїздка до Києва. Там він знайомиться з Ольгою Хоружинською і через рік одружується з нею.

Два роки потому поета заарештовують втретє – за зв’язок з групою студентів, які прибули до Галичини.  У той час він написав «Тюремні сонети». За відсутністю доказів невдовзі  був звільнений.

Крізь злидні та арешти Іван Франко ніс своє правдиве слово до народу, закликаючи: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів». За допомогою дружини він видає журнал «Житє і слово», а потім організовує «Літературний вісник», який об’єднав навколо себе публіцистів з усієї України.

У своїй літературній діяльності Франко використовував близько 100 псевдонімів. Перерахувати всі майже неможливо, але дуже популярними стали Мирон, Іван Живий, Кремінь, Хома, Невідомий, Руслан, Один з русинів міста Львова, Брут, Віршороб і Джеджалик. Особливо останній викликав захват у молоді і слугували еталоном, на який слід рівнятися.

Іван Франко відомий своєю любов’ю до вишиванки, яку вдягав в будні і на свята, ставши таким чином зачинателем моди – першим українським інтелігентом, який поєднав сорочку з орнаментом із європейським костюмом-трійкою. Та, на жаль, у віці 60 років його поховали без вишиванки, бо нічого «рядного» під руками не знайшлося. А крім любові до вишиванки, цей непересічний чоловік був знаний як затятий грибник і рибак, здатний піймати рибу навіть голими руками. А його любов до їзди на велосипеді – це теж не видумка.

Смерть стала на заваді отримання письменником Нобелівської премії. Бо згідно з  правилами Нобелівського комітету, премія може бути вручена тільки живим.

Важкими були останні роки письменника. Світова війна принесла лихо мільйонам. Вона розкидала родину Франка: трьох синів забрали до цісарського війська, донька опинилася по другий бік фронту. В Києві дружина лежала з нервовою хворобою в лікарні. До фізичних страждань додалися моральні, адже після окупації Львова російською армією люто переслідувалися будь-які українські національні прояви. У 1915 році осінь застає Івана Франка у воєнному госпіталі, розбитого паралічем, самотнього. Помер Франко 28 травня 1916 року у Львові. Поховали його на Личаківському кладовищі.

За 40 років активного творчого життя та майже безперервної роботи Франко написав понад шість тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів. Усього за життя Франка видано понад 220 окремих книг, зокрема 60 збірок.

Іван Франко поза всяким сумнівів є одним з головних діячів не лише української, але європейської літератури. Ерудований, освічений і при цьому бунтівний, відважний, він створив спадок, яким Україна і досі вражає цивілізований світ. Із щедрої Франкової криниці черпають творчу наснагу нові покоління митців. «Які прекрасні сходи дає в наші дні те насіння, що його разом з іншими сіяв і наш Франко» – писав Олесь Гончар. Про найвідоміші твори читайте у наступній публікації.

Тетяна ГІЛЕВИЧ,

бібліотекарка бібліотеки-філії №2

Волинські