«Волинь моя» зазвучала по-класичному: рояль, Стир і мелодія, яку знає кожен волинянин

05 вересня 2026 р. 09:16

05 вересня 2026 р. 09:16

Андрій Ящук поєднав «Волинь моя» Степана Кривенького з класичним звучанням, записавши зворушливу відеоверсію на водах Стиру в Луцьку.

Львівський музикант Андрій Ящук створив інструментальну версію легендарної пісні Степана Кривенького, яку називають неофіційним гімном нашого Поліського краю

Нова інструментальна версія легендарної «Волинь моя» швидко шириться соціальними мережами й знову зачаровує шанувальників цієї пісні.

Символічно, що Андрій Ящук «поріднив» улюблену мелодію волинян із класичною музикою саме в рік 85-річчя її автора – заслуженого працівника культури України, почесного громадянина Волині, автора пісенної збірки «Волинь моя» Степана Кривенького.

Для шанувальників його творчості це стало зворушливим мистецьким дарунком. А для самого Андрія Ящука – початком великого авторського проєкту «Музика твого міста».

«Для мене важливі повага до автора та підтримка його родини»

Андрій Ящук живе і працює у Львові. Він – професійний музикант, викладач Львівської музичної школи №4 та Львівського музичного фахового коледжу, автор понад 700 аранжувань. Його роботи створювалися на замовлення відомих компаній, для українських і закордонних кінофільмів та інших творчих проєктів.

– Нещодавно в мене виникла ідея започаткувати соціально-культурний проєкт «Музика твого міста». Його мета – популяризувати творчість українських композиторів, які своїми творами прославляли рідний край. Дуже хотів створити інструментальну композицію на мотив «Волинь моя» – одного з найвідоміших символів Волині. Для мене важливо реалізовувати цей проєкт із повагою до автора та за підтримки його родини, – написав мені пан Андрій у скромному електронному листі.

І раптом у пам’яті ожив дуже особистий спогад.

Мені було, мабуть, років десять, коли я вперше й востаннє почула, як батько грав «Волинь моя» на піаніно у будинку культури рідної Вільхівки. Саме там він народився, а вже в зрілому віці створив хор «Хлібодар».

За тим стареньким фортепіано за кулісами мало хто вправлявся. А тато, який, крім баяна, грав чи не на всіх клавішних і духових інструментах, любив музикувати для душі – виконував «Місячну сонату» Бетховена, варіації на теми українських пісень…

– Чому ви розпочали проєкт саме з «Волинь моя»? – запитую Андрія Ящука, отримавши невдовзі відео з його аранжуванням, записане на тлі Стиру в самому серці древнього Луцька.

Під кліпом у соцмережах уже з’явилися десятки захоплених відгуків.

– Бо я – волинянин. Народився в селі Садів, навчався у Торчинській школі, закінчив Луцьке музичне училище, а потім – Львівську національну музичну академію імені Миколи Лисенка, – розповідає музикант.

«У мелодію свого отчого краю вклав душу»

На Волині 41-річний Андрій Ящук буває часто. У рідному Садові живуть його батьки. Мама, Богдана Ярославівна, – учителька німецької мови місцевої школи. Батько, Віктор Ярославович, – викладач музичної школи та засновник вокальної групи «Цвіт Садова», яка популяризує українську пісню й береже традиції знаменитого народного ансамблю пісні і танцю «Колос».

– Аранжуючи пісню-візитівку своєї батьківщини, я хотів зберегти те відчуття, яке заклав у неї Степан Кривенький. Я добре усвідомлював, що слухатимуть мою інструментальну версію, аплодуватимуть чи критикуватимуть передусім рідні мені волиняни. Коли берешся за музику, яка давно живе у пам’яті багатьох людей, надзвичайно важливо поставитися до неї з повагою: зберегти впізнаваність і водночас додати сучасних інтонацій та фортепіанного звучання, – каже Андрій Ящук.

Класика починається там, де мелодія перестає бути просто піснею і стає частиною душі краю.

Своєю музою музикант називає дружину Наталію, яка теж пов’язала життя з музикою.

– Мій чоловік до всіх своїх починань підходить дуже професійно, часто – до найменших деталей, майже завжди – з великим задоволенням. Але цього разу в мелодію «Волинь моя» він справді вклав душу. Стільки ентузіазму, хвилювання, робочих і сімейних годин вкладено в цей задум, що я озираюся на двадцять років нашого знайомства й думаю: певно, мені ще не раз доведеться пізнавати цю людину по-новому, – зізнається пані Наталія.

Подружжя виховує сина Марка. Хлопець із задоволенням навчається гри на гітарі, тож, можливо, продовжить музичну волинсько-львівську династію Ящуків.

«На рідній Волині творилося напрочуд легко»

З особливою вдячністю Андрій Ящук згадує всіх, хто долучився до створення відео.

Місце на Стиру, де мелодія мала поєднатися з красою Волині, Андрій та Наталія обирали разом. Аерозйомку та монтаж здійснив лучанин Андрій Дмитрук. Образ музиканта доповнила волинська вишиванка від бренду SVARGA.

Та чи не найскладнішою виявилася сама ідея зіграти посеред води.

– Виконати твір серед води, зелені й простору з власним роялем звучало красиво рівно до тієї миті, коли це треба було втілювати, – усміхається музикант. – Фахівці компанії «Сплав Луцьк» зробили все віртуозно.

Дві SUP-дошки. На них – рояль і сам Андрій. Від ніжок інструмента до країв – лише кілька сантиметрів. Навколо – вода.

– Уже після зйомок хлопці зізналися жартома, що шанс мене «потопити» таки був. Вони просто не знали, коли бралися до справи, що я привезу не невеликий синтезатор, а справжній рояль, – сміється Андрій.

І вже серйозно додає:

– На рідній Волині все творилося напрочуд легко, хоча завдання було непростим. Хотілося зробити все якнайкраще – для цієї пісні.

Так «Волинь моя» – пісня, яку знають і люблять покоління волинян, – зазвучала по-новому, з класичним фортепіанним диханням, але не втратила своєї душі.

І це лише початок. Андрій Ящук планує продовжувати проєкт «Музика твого міста»:

– В Україні – тисячі міст, містечок і сіл зі своєю історією та своїми композиторами-піснярами. Їхня музика заслуговує на красиві сучасні аранжування, поєднані з місцевими традиціями, вишиванками, краєвидами. Якщо є музика, заряджена енергетикою великого міста чи маленького містечка, я готовий працювати з нею, доки вистачить сил. Українське мистецтво часто не поступається зарубіжному, а для нас воно особливе, бо рідне й самобутнє. Головне – любити його і все своє щиро, ненав’язливо й незрадливо.

Леся ВЛАШИНЕЦЬ, донька автора пісні «Волинь моя».

Волинські