«Тоді не повертали тіла»: на Волині збереглися незвичайні пам’ятники без могил (фото)

06 вересня 2026 р. 19:49

06 вересня 2026 р. 19:49

У селі Піща Шацької громади, неподалік озера Піщанського та кордону з Білоруссю, збереглися незвичайні пам’ятники людям, які загинули або зникли під час воєн. На перший погляд вони нагадують звичайні надгробки, однак могил під ними немає.

Це кенотафи – символічні пам’ятники, встановлені на честь померлих, чиї останки поховані в іншому місці або взагалі не були знайдені.

Про них розповіли автори проєкту «Занесло в село».

Біля старої церкви у Піщі, що стоїть на березі озера, зберігся своєрідний «острівок» із таких пам’ятників. Вони стоять досить тісно один до одного. На них – імена, фотографії, рушники, стрічки та короткі написи від рідних.

Деякі пам’ятники встановили ще у 1950–1960-х роках. Дати на них – 1957, 1961, 1966 роки – свідчать, що люди почали облаштовувати ці місця пам’яті вже після того, як минуло кілька років від завершення Другої світової війни.

«Тоді не повертали тіла», – пояснює 90-річна мешканка Волинського Полісся.

Тож рідні, які не мали могили, куди могли б прийти, створювали її символічну заміну.

На кенотафах у Піщі – типові для цієї місцевості прізвища. Серед них є не лише чоловічі імена. Подекуди зазначено і причину загибелі: «на полі бою» або «безвісти пропавший».

Написи зберегли особисті історії людей, яких забрали війни.

На одному з пам’ятників написано:

«ПИСАЧУК СИМЕН П. НА ПОЛІ БОЯ 1941 Р. ОТ МАТИРА 1961 Р.»

Інший присвячений Данилу Бакуну:

«БАКУН ДАНИЛО АНДР. ЗАГИНУВ НА ПОЛІ БОЯ В 1914 Р. ПАМЯТЬ ВІД СИНІВ».

Є тут і пам’ятник Миколі Яковінічу, який загинув у 1941 році. На ньому зазначено, що пам’ять чоловіка вшанували його дружина, дочка та зять.

Таким чином, ці невеликі меморіали розповідають не лише про війни, а й про особисті втрати конкретних родин. За кожним іменем – людина, яку чекали вдома, мати, яка не дочекалася сина, дружина чи діти, які не знали, де похований їхній близький.

У дописі зазначають, що подібні «острівці» пам’яті трапляються і в інших селах навколо Шацька. На них могли вшановувати загиблих у Першій та Другій світових війнах, а також людей, які загинули або зникли під час евакуацій углиб Російської імперії.

Такі пам’ятники відрізняються від радянських меморіалів із типовими скульптурами солдатів та офіційними написами. Це радше народна пам’ять , створена самими родинами та громадами.

Частину таких місць із роками змінюють. Наприклад, у сусідньому Світязі подібний «острівок» нещодавно переформатували у гранітний меморіал із переліком прізвищ.

Водночас автори проєкту наголошують: старі кенотафи важливо зберігати саме такими, якими їх створили попередні покоління.

Адже це не просто пам’ятники. Це своєрідні «музеї під відкритим небом», які дозволяють побачити, як звичайні люди переживали війни, втратили близьких і намагалися зберегти їхні імена.

І поки сині хрести стоять біля старої церкви на березі Піщанського озера, вони продовжують розповідати історії тих, чиї могили війна залишила далеко від рідного села.

• Загадкова 400-річна жінка-«вампір» з серпом на шиї: історія решток з Польщі
• «Волинські Ромео і Джульєтта»: історія трьох могил у Ковелі, які зберігають страшну таємницю (відео)
• Відрубані руки статуї і загадкова гробниця: чим дивує одне з найстаріших кладовищ Волині (фото)

Волинські