Повертає техніку до строю і мріє про власний гараж: історія нацгвардійця з Волині

08 вересня 2026 р. 13:12

08 вересня 2026 р. 13:12

До повномасштабного вторгнення російських окупантів Віктор Пех мав власну невелику майстерню, де займався улюбленою справою. Інструменти, автомобілі, запах мастила та постійна робота, – так проходили його будні. Він ремонтував ходову, двигуни, повертав до життя техніку, яка здавалося, вже відслужили своє.

Історію прикордонника розповіли у 32 Волинському окремому батальйоні НГУ.

«Я завжди казав, що автомобіль треба не просто ремонтувати – його треба відчувати. Послухати двигун, зрозуміти, де проблема. Інколи машина сама підказує, що з нею не так», – говорить майстер.

У лютому двадцять другого року, гараж перетворився на волонтерський хаб. Там цілодобово йшла робота з технікою, щоб підтримувати захисників. Згодом чоловік зрозумів, що його майстерність знадобиться у війську, і приєднався до 32 Волинського окремого батальйону Національної гвардії України. Тепер він начальник майстерні технічного обслуговування.

«Для мене справна машина – це насамперед безпека людей. Ми працюємо в команді й розуміємо, що після нашої роботи за кермо сяде побратим. Тому не можна казати: «Та й так піде». Все буде зроблено на совість», – розповідає Віктор Пех.

Війна має не лише передову, а інший фронт – той, що залишається за кадром. Механік, слюсар, або зварювальник не завжди бачать результат своєї роботи на полі бою. Вони не знають, яке саме завдання виконуватиме техніка і яким буде її маршрут. Але знають головне – техніка повинна бути готовою в будь-який момент.

«Існує певний алгоритм, система дій: техніка проходить кілька постів, і на кожному з них працює фахівець, який виконує свою частину роботи. Коли машина виїжджає після ремонту, для мене це найкращий результат. Дивишся їй услід і розумієш: свою справу зробив. А далі вона вже працюватиме там, де найбільше потрібна», – наголошує нацгвардієць.

Сьогодні Віктор разом з побратимами ремонтує військову техніку не просто заради виконаної роботи. За кожним двигуном, колесом чи механізмом вони бачать людей, які покладаються на металевого помічника під час виконання бойових завдань.

«Раніше я ремонтував машини, щоб люди могли пересуватися, подорожувати. Тепер ремонтую військову техніку, щоб наші хлопці могли виконувати завдання. І це зовсім інше відчуття відповідальності», – говорить Віктор Пех.

На війні немає неважливих професій . Хтось тримає зброю, хтось керує автомобілем, хтось забезпечує зв’язок, лікує чи ремонтує техніку. Кожен на своєму місці наближає спільну перемогу.

«Після завершення війни планую повернутися до роботи в гаражі, відновити свою справу. Попереду буде велика робота – відбудовувати країну, відновлювати міста, підприємства, дороги. І без справної техніки тут ніяк. Тому я хочу й надалі робити те, що вмію найкраще – ремонтувати техніку та повертати її до роботи», – розповідає нацгвардієць.

Справжня сила війська – не лише в тих, хто бачить ворога перед собою. Вона й у тих, хто щодня робить свою справу. Мобільні й стаціонарні ремонтні майстерні працюють поруч із військовими, долаючи фронтові дороги та повертаючи до строю техніку, від справності якої залежить виконання завдань. Це невидима боротьба – за кожен справний двигун, кожну машину, кожну можливість вчасно вирушити на завдання.

• «У 19 пішов служити, а в 24 полює на окупантів з неба: історія прикордонника з Луцька
• Від укладання бруківки до оператора дрона: історія прикордонника з Волині, який воював на Донеччині та Харківщині
• Фітнес-тренер з Волині став оператором наземних роботизованих комплексів на фронті

Волинські