«Не хотів, щоб кохана стала вдовою»: історія 25-річного Героя з Волині, який загинув на Запоріжжі

12 вересня 2026 р. 14:57

12 вересня 2026 р. 14:57

25-річний Артур Балай із Волині мріяв про сім’ю та після повернення з фронту хотів освідчитися коханій. До війська хлопець готувався заздалегідь і згодом пройшов складний відбір до спецпідрозділу ГУР «Аратта». Життя молодого воїна обірвалося під час виконання бойового завдання на Запоріжжі.

Спогадами про Героя поділилося видання «Нова доба» .

Молодий воїн загинув 18 листопада 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Приморське на Запоріжжі. Артур народився в 2000 році. Школу закінчив у Прилісному. Далі вступив у Рівненський коледж навчатися на кухаря.

– Артур дуже любив готувати і м’ясні страви, і випічку. То в нього певно від мами – вона гарно куховарить. Він сам тягнувся до того, любив експериментувати зі стравами, – розповідає його батько Сергій Балай.

Після навчання Артур, як багато молодих хлопців, поїхав до Польщі заробити копійчину. Планував попрацювати рік, повернутись і щось започаткувати вдома.

Коли у 2022 році почалося повномасштабне вторгнення, він уже через два дні подзвонив додому й сказав татові, що збирається повертатися, щоб долучитися до оборони. Але батько попросив його бути вдома й допомагати мамі, сестрі і брату.

Сергій Балай пішов на війну, а Артур тим часом працював удома, допомагав по господарству, згодом ще й влаштувався на торфобрикетний завод. Поряд із цим посилено готувався фізично до майбутньої служби в омріяному спецпідрозділі.

– Коли я демобілізувався, почув від сина тверде рішення: «Я обіцяв вам рік допомагати, усе робити вдома, а тепер іду служити», – пригадує ветеран війни.

У жовтні минулого Артур подав документи до спецпідрозділу ГУР «Аратта». Перевірки тривали кілька місяців. На початку січня йому подзвонили й запросили прибути на базу. Далі – складний відбір і підготовка. Але він усе пройшов і уклав трирічний контракт.

– Про свої місця служби він нам нічого не розповідав. «Тату, багато питань. Я живий і здоровий – цього досить», лише чули від нього, – продовжує пан Сергій. – Дзвонив раз на місяць, максимум на 5-10 хвилин. У відпустку теж не приїжджав.

Останнє, про що знали батьки Артура, це те, що їхній підрозділ перекинули на Запорізький напрямок. Там Артур і загинув…

– Про що мріяв син? У нього була дівчина з Маневич. Дуже хороша, – каже батько, – вони планували побратися. Ми просили його одружитись перед тим, як йшов на війну. А він тоді говорив: «Ні, тату, не хочу, щоб моя жінка була вдовою». Але вже коли служив, побратими його переконали, що треба думати й про майбутнє. Тож якось сказав: «От приїду додому – попрошу її руки». Вона його чекала… і досі чекає…

Провести гідного Захисника громади прийшло-приїхало чимало люду. Були і його побратими, серед яких командир та інструктор.

– «Таких, як він, дуже мало. Він усе виконував із першого разу. Дуже дисциплінований. Дуже відданий», – сказав мені його командир, – переповідає Сергій Балай. – Він і вдома такий був. Якщо щось скажу – зробить. Відповідальний, чесний, порядний…

Сергій ГУСЕНКО

• Лікарі назвали його симулянтом, а він повернувся на фронт: історія воїна з Волині Олександра Білецького
• Пройшов найтяжчі бої та втратив руку на війні: захисник із Волині боровся за життя до останнього
• «Зате тепер я знаю, що син – удома»: мама Героя з Волині півтора року шукала загиблого сина

Волинські