Майор із Сирії, який пустив корені на Волині, захищає Україну

13 вересня 2026 р. 20:12

13 вересня 2026 р. 20:12

Колишній офіцер сирійської армії, а нині майор ЗСУ Хасан Бадран захищає країну, де виросли його діти. На фото ліворуч – із дружиною Оленою.

Хасан Бадран народився у Сирії, закінчив військове училище в Дамаску, а з 1999 року живе в Україні. Тут виросли його четверо дітей, тут він пустив коріння. Коли у лютому 2022-го росія розпочала повномасштабне вторгнення, колишній офіцер сирійської армії став до лав ЗСУ. Відтоді пройшов Київщину, Миколаївщину, Донеччину та Куп’янський напрямок

Коли Батьківщина стає вибором

Є люди, чиї біографії важко вмістити у звичні географічні рамки. Їхнє життя проходить між країнами, культурами й мовами, але зрештою приводить до простого розуміння: Батьківщина – це не завжди лише земля, де ти народився. Іноді це країна, яку ти свідомо обираєш своєю.

Історія Хасана Бадрана – саме така.

Ми розмовляємо у ре-дакції. Переді мною – високий, худорлявий чоловік із військовою виправкою. І я мимоволі дивуюся його українській — майже чистій, лише зрідка проскакують русизми. Людина, яка народилася за тисячі кілометрів від Волині, опанувала нашу мову. А дехто з тих, хто все життя прожив в Україні, досі нарікає, що це нібито надто складно. Парадокс.

Хасан родом із Сирії – країни, для якої слово «війна» давно перестало бути чимось далеким чи абстрактним. Близький Схід десятиліттями живе поруч зі збройними конфліктами, втратами та постійною небезпекою. Хасан знав це ще з дитинства.

Можливо, саме тому військова справа стала частиною його життя задовго до українського однострою.

Він закінчив військове училище в Дамаску. Там навчався дисципліни, тактики, відповідальності за людей і вміння ухвалювати рішення, коли на роздуми залишаються секунди.

Згодом війна зруйнувала і його рідний дім у Сирії.

Але на той час у житті Хасана вже була інша країна.

Із Дамаска – до Нововолинська

З 1999 року Україна стала домом для Хасана Бадрана, його дружини-українки Олени та їхніх чотирьох дітей.

Понад два десятиліття – достатньо довгий час, аби слово «чужинець» остаточно втратило сенс.

В Україні Хасанові довелося змінювати професію. Він навчався у Київському медичному університеті, опановував стоматологію. Оселившись у Нововолинську, займався також підприємницькою діяльністю.

Та зв’язку з армією не втрачав. Підтримував контакти з офіцерами через військкомат. Телефонували й прикордонники – все-таки громадянин іншої держави. За Хасаном зберігалося звання капітана сирійської армії.

А тим часом тривало звичайне сімейне життя. Росли діти – Мухамед Руслан, Ахмед Карим, Камілла та Султан Амір.

Вони – українці.

У Нововолинську з’явилися друзі, знайомі, сусіди. Тут були робота, щоденні турботи, плани на майбутнє – все те, з чого насправді й складається поняття дому.

Україна давно перестала бути для родини Бадранів просто країною проживання.

Вона стала їхньою країною.

23 лютого вони вже гуртувалися біля військкомату

У лютому 2022 року війна вдруге прийшла у дім Хасана Бадрана.

Колись вона руйнувала знайомий йому світ на Близькому Сході. Тепер російські ракети летіли в українські міста. Горіли будинки. Мільйони людей залишали свої домівки. Матері ховали дітей від обстрілів, чоловіки прощалися з родинами й ішли до війська.

Хасан уже знав, що буває далі, якщо ворога не зупинити.

Ми, військові, робимо все, щоб зупинити ворога і відкинути його з нашої землі.

– У принципі, ще ввечері 23 лютого офіцери запасу, афганці вже були біля Нововолинського військкомату, – згадує він. – Гуртувалися біля «Баті-афганця», учасника АТО Олега Іванова. На жаль, згодом він загинув у війні з російськими окупантами.

Спочатку Хасан разом з іншими ніс службу на блокпості біля села Блаженик, охороняв стратегічні об’єкти у Нововолинську, чергував на кордоні з білоруссю.

А вже невдовзі почався справжній бойовий шлях.

Київщина: коли ніхто ще не знав, чи вистоїть столиця

У березні 2022 року Хасан Бадран став до лав 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.

Це був один із найважчих моментів новітньої історії України. Російські війська стояли на Київщині, а доля столиці й значною мірою всієї держави вирішувалася просто в ті дні.

Разом з українськими військовими Хасан брав участь у боях за визволення Київщини.

Сьогодні ми знаємо фінал тієї битви: окупанти були змушені відступити з півночі України. Київ вистояв.

Але навесні 2022-го цього ще не знав ніхто.

За кожним звільненим селом, кожною дорогою, кожним утриманим рубежем стояли конкретні люди. Ті, хто залишався на позиціях, коли було страшно. Хто працював під обстрілами. Хто рятував поранених і повертався назад.

– Було все на початках, – згадує мій співрозмовник. — І місиво, і нерозбериха. Але згуртувалися, вистояли. Я як медик займався евакуацією поранених, паралельно навчав бійців тактичної медицини. Бо ці знання рятують життя.

Миколаївщина, Донеччина, Куп’янськ...

Після Київщини війна повела Хасана Бадрана далі — на Миколаївщину, Донеччину, Куп’янський напрямок.

Назви українських міст та областей ставали пунктами його особистої військової біографії.

За кожною з них – місяці служби, побратими, небезпека, виснаження і досвід, якого не дасть жодне військове училище.

Його життя ніби з’єднало два дуже різні світи.

Колись він вивчав військову справу в Дамаску. Через багато років ці знання знадобилися йому за тисячі кілометрів від Сирії – для захисту України.

За словом «евакуація» – чиєсь урятоване життя

Сьогодні майор Хасан Бадран служить заступником начальника служби евакуації 12-ї танкової бригади.

У мирному житті слово «евакуація» звучить майже технічно. На війні за ним стоять людські життя.

Це складний механізм, від якого залежить наскільки швидко поранений боєць отримає допомогу і буде доправлений туди, де його зможуть урятувати.

Тут немає другорядних завдань.

Війна швидко руйнує цивільне уявлення про те, що героїзм існує лише там, де військовий безпосередньо тримає автомат у руках.

Для Хасана це ще один етап довгого військового шляху, який почався задовго до 2022 року — і навіть задовго до його переїзду в Україну.

«Де виросли твої діти – там і твоя земля»

У долі майора Бадрана є особливий символізм. Він народився у країні, виснаженій війнами. Знає, як виглядають зруйновані міста не з телевізійних сюжетів. Знає, що означає втратити власний будинок. Знає, наскільки крихким може виявитися мир, який у спокійні часи здається природним і вічним.

А потім війна прийшла до його другого дому. Тільки цього разу він зустрів її у формі українського офіцера.

Мабуть, у цьому й міститься найточніша відповідь на питання, чим для нього стала Україна.

Не паспорт визначає глибину зв’язку людини з країною. І не лише місце народження робить землю Батьківщиною.

Батьківщина – це місце, де живе твоя родина. Де виросли твої діти. Де стоїть твій дім. Де поховані твої друзі. Де є люди, за яких ти відчуваєш відповідальність.

І земля, яку у найважчу хвилину ти готовий захищати.

Сирія назавжди залишиться для Хасана Бадрана землею, де почалася його історія. Там його коріння, дитинство, перші спогади, військове училище в Дамаску.

Але з 1999 року поруч із Сирією в його долі є Україна.

Країна, яка прийняла його родину. Країна, де виросли четверо його дітей. Країна, в якій минула значна частина його життя.

І коли цю країну прийшли знищувати, він не залишився осторонь.

Колись війна вже забрала у Хасана Бадрана один дім. Тепер він робить усе, щоб вона не забрала другий.

– Мене часто запитують, коли закінчиться війна, – каже майор. – Відповідаю так: ми, військові, робимо все, щоб зупинити ворога і відкинути його з нашої землі. Це наша робота. І ми її виконаємо – за підтримки та в єдності з усією нацією.

Ігор ЛІСОВИЙ.

Волинські