«Спорт допомагає знову знайти себе» Ветеран Ігор Малашко про шлях до відновлення через адаптивну стрільбу з лука

14 вересня 2026 р. 15:03

14 вересня 2026 р. 15:03

Ігор Малашко – ветеран війни, колишній тактичний інструктор, який після поранення знайшов себе в адаптивному спорті. Під час реабілітації він почав займатися стрільбою з лука, а згодом став тренуватися професійно та проводити заняття для інших. Нині Ігор розвиває цей вид спорту у Володимирі та хоче, щоб до тренувань долучалися ветерани, військові та всі охочі.

«Під час реабілітації в «ОК «Захід», у реабілітаційному спортивному центрі параолімпійців,  спробував професійно стрільбу з лука. Я багато шукав, у чому можу себе віднайти. Пробував теніс, але не вдавалося, бо я малорухливий. А от стрільба з лука мені підійшла. У мене є ортез на нозі, тому легше тренувати свій організм, адаптуватися самому і когось ще навчати», – розповідає ветеран.

Для Ігоря це був перший досвід професійних занять стрільби з лука.  Згодом захоплення переросло у професійні тренування та бажання відкрити у Володимирі секцію, де ветерани та всі охочі могли б займатися. До цього в житті Ігоря спорт теж був: до 16 років професійно грав у футбол, тривалий час займався легкою атлетикою.

У війську Ігор Малашко з 2014 року. Був добровольцем, після Іловайська потрапив до 72-ї бригади. Згодом став тактичним інструктором.  «Інструктор із тактики – це правильне зайняття оборони, правильний наступ, правильні дії, техніка роботи в групі, двійками. Бо такого, що один воїн, зараз немає. Їх мусить бути двоє. Двоє військових – це одне ціле», – каже він.

У 2016 році Ігор поїхав до Польщі на базу НАТО, де навчався як інструктор. Уже після повномасштабного вторгнення, у 2022 році, знову проходив підвищення кваліфікації. Поранення отримав у Серебрянському лісі на Луганщині.  Під час одного з бойових завдань прилетіла 120-та міна. Боєць  отримав важке поранення ноги.

У Ігоря є дружина та донька – його похресниця, над якою взяв опікунство. Для цього чоловік пройшов спеціальне навчання і офіційно  став її опікуном.

«Найскладніше – адаптувати під себе класичну стійку, – ділиться ветеран. – Через специфіку мого поранення анатомія дещо порушена, тому положення корпусу під час стрільби зовсім інше. Я просто фізично не можу стати так, як вимагають стандартні правила».

Він пояснює, що правильне положення має вирішальне значення для точності пострілу. Саме тому через отриману травму йому доводиться повністю перелаштовувати техніку: «Я намагаюся вирівнятися настільки, наскільки це можливо, а вже потім підлаштовую під свої фізичні особливості сам процес вистрілу».

Адаптація у стрільбі потрібна не лише людям із пораненнями. На змаганнях Ігор бачив спортсменів із різними фізичними можливостями. Наприклад, спортсмен із Нововолинська, який не має руки, стріляє, натягуючи тятиву губами. Стріляють навіть люди з повною втратою зору.

«Є спеціальна людина, яка стоїть поруч як помічник. Є спеціальна підставка, на яку кладуть лук. І далі він на відчуття стріляють. Помічник підказує ліворуч чи праворуч. Так працюють у парі».

У 2025 році Ігор потренувався в лучному клубі у Луцьку, після чого виникла думка відкрити щось подібне у Володимирі. «Подумав тоді, що якщо щось таке у нашому місті  відкрити і спробувати залучити побільше хлопців, ветеранів, це було б добре», ділиться ветеран.

Ігор наголошує, що адаптивний спорт відрізняється від звичайного не тільки способом тренувань. Він розрахований на те, щоб спілкування було більше, ніж тренування. Щоб відволіктися від буденності, від поранення, від пережитого. Коли  ж хтось хоче займатися професійніше, підхід змінюється. Тоді важливі техніка, стійка, точність і робота над помилками.

«До кожного потрібен індивідуальний підхід. Приміром, Максим тренується, і йому не вдається. Приходить і питає, як правильно стійку зробити. Пояснюю, де він робить похибку», – каже тренер. За його словами, значна частина точності пострілу залежить саме від стійки. Все інше роблять очі. Враховувати доводиться і погодні умови. На 15 метрах вітер не дуже впливає на стрілу, а вже на відстані  від 30 метрів його потрібно враховувати більше. При дощі та різких поривах вітру стріляти заборонено.

На запитання, що може дати ветерану адаптивний спорт  на відміну від звичайної реабілітації, Ігор відповідає просто: «Спілкування з побратимами». Звичайна реабілітація, за його словами, здебільшого медична – масаж, процедури  тощо. Адаптивний спорт включає в себе і спілкування, і однакові погляди, і жарти, і можливість якісь пережить моменти згадати.

Тренер помічає позитивні зміни у тих, хто тренується регулярно: «Заняття роблять людей цілеспрямованішими та розважливішими. Вони знаходять своє покликання і прагнуть постійно вдосконалювати навички. Необхідно, щоб було бажання. А вже силу волі хлопці самі розвивають», – каже ветеран.

Для самого Ігоря спорт – це передусім відпочинок і можливість постійно бути в русі: «Є можливість відволіктися від буденності. Тим більше я людина, яка не сидить на місці, досить енергійний у житті. І плюс те, що можна десь поїхати. І на змагання в тому числі».

Ігор Малашко вже брав участь у змаганнях зі стрільби з лука. На дистанції 15 метрів здобув перше місце. Однак тепер хоче стріляти на 30 метрів, адже саме з цієї дистанції можна вибороти спортивний розряд. За його словами, в адаптивному спорті діють ті самі правила успіху, що й у звичайному. Тут можна пройти повний шлях професійного зростання – від юніора до майстра спорту.

Останні змагання, в яких Ігор брав участь, відбулися у Ковелі на початку серпня. «З кожним роком рівень та кількість учасників зростають, – ділиться він. – Наприклад, торік, коли  вперше потрапив на змагання серед ветеранів у категорії новачків на 10 метрів, нас було близько десяти осіб. Тоді я посів сьоме місце».

Цьогоріч на обласних змаганнях у Ковелі кількість початківців зросла до 15-20. А загалом разом із досвідченими спортсменами, які стріляють на дистанції 20 та 30 метрів, на турнір з’їхалося близько до чотирьох десятків людей.

Лучний спорт у Луцьку розвивається вже близько 20-25 років. У невеликих містах він менш поширений, зокрема через вартість обладнання. Одна стріла може коштувати близько 350 гривень, а купуються вони комплектами. За словами Ігоря, під час тренувань обладнання зношується – за перші п’ять тренувань довелося замінити тятиву, деякі стріли пошкоджені. Вартість професійного обладнання може сягати десятків тисяч гривень. Олімпійський лук коштує близько 10 тисяч гривень, професійний – 30-35 тисяч, а лук, з якого стріляє Ігор,  – від 50 тисяч гривень.

До секції можуть приходити не лише ветерани. Вона відкрита для всіх охочих, єдина мінімальна вікова межа – від 10 років.

За час своєї роботи Ігор працював з близько сотнею людей, однак регулярно зараз займаються двоє.  «Взагалі у перший місяць до офіційного відкриття був практично сам.  Відтоді прийшло спробувати ветеранів з тридцять. З них жоден не залишався», – каже тренер.

Заняття зі стрільби з лука можливі й узимку. У приміщенні дозволяється стріляти на дистанції 5, 10 та 18 метрів. У цей період спортсмени відточують навички точності, стійки та працюють над помилками.

Цікаво, що серед тих, хто приходить на тренування, більше жінок, ніж чоловіків. І це не лише ветерани.   Для розвитку цього виду спорту у Володимирі, на думку Ігоря, найперше потрібне бажання.

Щодо обладнання, то, за словами тренера, якщо буде результат, можна буде шукати підтримку та спонсорів.  Кожен сам визначає, чого хоче досягти. Для когось важлива просто участь у змаганнях, а для когось – повернення до тренувань і подолання внутрішніх бар’єрів.

«Головне, щоб була ціль перевершити себе, щось собі довести, – переконаний тренер. – Участь у змаганнях дозволяє показати власні можливості та проаналізувати помилки: зрозуміти, чому вдалося саме так, а не інакше. Важливо, щоб цей аналіз людина робила сама, а не хтось за неї». На думку наставника, саме цей чесний самоаналіз і є запорукою успіху.

Анастасія ЧЕРЕНЮК

Волинські