У Рожищенській громаді вшанували загиблих Героїв Антона Хвостюка та Анатолія Радчука

15 вересня 2026 р. 10:30

15 вересня 2026 р. 10:30

Недільного дня у центрі Літогощі було велелюдно – тут зібралися як місцеві, так і жителі довколишніх сіл на урочисте відкриття на Алеї Слави пам’ятних знаків загиблим односельцям Антону Хвостюку та Анатолію Радчуку, які стали янголами, захищаючи рідну землю.

Про це повідомляють на веб-сайті Рожищенської міськради.

Участь у пам’ятному заході взяли також заступник голови Рожищенської міської ради Сергій Лясковський , староста Переспівського старостинського округу Віктор Лук’янчук .

Герої, які віддали свої молоді життя за наше мирне завтра (Антону Хвостюку назавжди 25, Анатолію Радчуку – 29), стали нашою живою історією, нашим вічним болем і нашою гордістю.

Оператор безпілотних літальних апаратів 5-ої окремої штурмової Київської бригади Антон Никонович Хвостюк був очима нашого війська. Разом з побратимами успішно виявляли противника, коригували вогонь, проводили розвідку та виконували бойові завдання, зберігаючи життя побратимів.

14 квітня 2026 року в районі населеного пункту Долинка на Запоріжжі життя солдата Антона Хвостюка обірвав ворожий FPV-дрон. Війна осиротила маленьку донечку, залишила незагойну рану на серці батька, братів, сестри, цивільної дружини.

Військовий-контрактник 80-ої окремої десатно-штурмової Галицької бригади Анатолій Олександрович Радчук був снайпером-розвідником, очолював третє відділення снайперів розвідувальної роти.

Бути снайпером-розвідником – це щохвилини дивитися у вічі смерті, це йти туди, де ворог дихає в обличчя. Анатолій Радчук пройшов найпекельніші горнила цієї війни. Він був серед тих перших, хто відчайдушно проривав кордон у Курській операції, тримаючи рубежі під шаленим вогнем до останнього дня виходу. Потім були виснажливі завдання на Сумщині, і, зрештою, – Дніпропетровщина.

10 травня 2026 року неподалік селища Лісне Синельниківського району Дніпропетровської області молодший сержант Анатолій Радчук прийняв свій останній бій. Снайпер, який стільки разів рятував життя інших, віддав власне за волю України.

Найзворушливіша мить – рідні здіймають синьо-жовті полотна і з пам’ятних знаків на нас споглядають молоді Герої, яким би ще жити, кохати, виховувати дітей, та усе це забрала у них клята війна.

Ці меморіальні знаки – це не просто полотнища, це наше вічне «дякую» і усвідомлення того, що за кожен новий світанок ми платимо життями наших захисників. І за кожним з цих життів – конкретне ім’я, загублена доля, вічний біль родини.

Пам’ятні знаки освятив намісник чоловічого монастиря та настоятель парафії Святої Трійці в селі Сокіл архімандрит Яків Мільян . У спільній молитві присутні просили Царства Небесного для тих, хто став щитом України і був невинно вбитим російським ворогом.

Після урочистого відкриття присутні поклали до стел мужніх оборонців квіти як символ вдячності, поваги та вічної пам’яті про тих, хто віддав своє життя за Україну. Учасники заходу схилили голови у скорботі, згадуючи кожного з полеглих Героїв, їхню відвагу, силу духу та самопожертву заради майбутнього держави.

Світла пам’ять та вічна шана Героям!

Волинські