Як живе село на Волині, де автобус приїжджає лише двічі на тиждень

19 вересня 2026 р. 18:08

19 вересня 2026 р. 18:08

У Куликовичах Колківської громади на Волині живуть 716 людей. У селі є школа, дитсадок і Будинок культури, а місцеві займаються господарством, працюють та їздять на заробітки. Водночас Куликовичі мають проблеми з транспортним сполученням, а чимало родин чекають рідних із фронту .

Про те, як нині живе село, розповів у коментарі Суспільному староста Куликовичів Олександр Климук .

«Були корови, свині і коні»: як змінилося господарство селян

Місцевий житель Леонід Курдельчук пригадує, що в його дитинстві великі господарства були чи не в кожній родині.

«Держали корову. Хто дві. Якусь свиняку мусили тримати, бо треба було для прожиття. Велика сім'я була. Було в нас 11 дітей», — пригадує чоловік.

Леонід Курдельчук працював у колгоспі трактористом, комбайнером і механізатором. Нині через стан здоров'я багато роботи вже не може виконувати. Тримає курей і кролів, а до магазину їздить на триколісному велосипеді.

«Я родився в селі. І мені от мене як би хто в город завіз, я на другий день втік би. Важко, А якщо взяти розібратися, то легкого хліба не буває, — каже Леонід Курдельчук. — Живу біля лісу, моя крайня хата».

Дружина чоловіка померла у 2014 році. Його син, зять і онук нині служать на фронті.

Пасіка для душі та життя біля лісу

Ігор Устимчук живе у Куликовичах із 1998 року. Чоловік має невелику пасіку — 14 вуликів, 13 із них нині заселені бджолами.

«То так скоріше для душі. Бо в нас немає таких медозборів потужних, як де в селах, де є посівні площі. В нас все, що назбирало, з природи, з лісу, — розповідає чоловік. — Коли сюди заходиш, маєш в душі спокій».

За його словами, господарства в селі поступово стають меншими. Якщо раніше люди тримали корів, свиней і коней, то тепер частіше обмежуються птицею, городом або пасікою. Молодь виїжджає на заробітки, зокрема до Польщі, а частина чоловіків працює на будівництві в Луцьку.

Попри це, чоловік каже: йому подобається жити у Куликовичах.

«Так склалася доля, що ми отут з дружиною біля цього лісу, на цьому невеличкому хуторку і проживаємо і тішимося з того. Дуже подобається мені це село», — говорить Ігор Устимчук.

400-річний дуб — один із символів села

Одним із місцевих оберегів Ігор Устимчук називає велетенський дуб на околиці Куликовичів. З його слів, дереву близько 400 років, а довжина його стовбура по нижньому зрізу сягає 4 метрів 86 сантиметрів.

До дуба місцеві приходять відпочити та побути наодинці.

«Це місце, де навіює такою могутністю, де навіює спокоєм. Можна прийти до нього, поспілкуватися, обняти, попросити в нього сили для здоров'я», — розповідає Ігор Устимчук.

Поруч із селом — ліс і Стир. Місцеві ходять по гриби, однак цього року через брак дощів грибний сезон ще не розпочався.

Автобус — раз або двічі на тиждень

Староста села Олександр Климук розповідає, що у Куликовичах живуть люди різного віку, є понад 30 багатодітниї сімей.

«Переважно в більшості тримають своє господарство, щось роблять на полях, вирощують, стараються, можливо, щось продавати», — каже староста.

У селі працюють школа, дитячий садок та заклад культури. За словами місцевих, це важливо для того, щоб село продовжувало жити.

Одна з проблем Куликовичів — транспортне сполучення. За словами старости, міжміські автобуси заїжджають в село лише раз або двічі на тиждень.

«Свого часу ми їздили в «Луцькавтодор», щоб нам зробили тут хорошу дорогу. Бо водії обіцяли, якщо буде хороша дорога, до нас будуть заїжджати навіть і проїзні. Але ні дороги, на жаль, ні автобуса», — говорить Олександр Климук.

Нині один рейс є у п'ятницю, ще один — у неділю, коли люди можуть поїхати на базар у Колки.

«Ще я даю собі раду»: як живе старше покоління

Ганна Шовкович прожила у Куликовичах багато років. Тридцять років співала у місцевій церкві. Попри проблеми зі здоров'ям, жінка намагається бути самостійною.

«В мене нема такого, щоб я не вміла робити. Щось таке поламається — я сама лізу. Все, в мене бурчик є на трьох колесах. Що я ще собі даю раду», — розповідає пенсіонерка.

Жінка, попри смерть доньки та власні проблеми зі здоров'ям, продовжує жити з надією на краще.

«Вишивання дає полегшення»

Надія Яцишина живе у Куликовичах 33 роки. У вільний час жінка вишиває. Свої роботи вона створювала для синів. Один із них нині служить у війську 4 з половиною роки. Говорить, що війна змінила життя її родини та плани на майбутнє. Вишивання, з її слів, допомагає переживати тривогу та чекання.

«Війна дуже багато змінила всього. Навіть до життя не такий час настав. Вишивання дає таке полегшення. Я заспокоююсь, мені тоді краще», — говорить Надія Яцишина.

Город жінки виходить до річки Стиру. Цього року води у річці стало значно менше. Попри труднощі, каже жінка, що їй подобається місцевість, у якій вона живе.

«В селі зараз добре жити. Тільки ота клята війна не дає життя. І робота є, і здоров'я, дякувати Богу, є. В нас ліс, природа, ми ходим по грибочки. Надіємось, що щось наладиться, аби оця війна закінчилась. Всі миру чекаєм», — говорить жінка.

Як додав житель Олександр Шилкови ч, у місцевому будинку культури на вихідних проводять благодійні концерти на потреби ЗСУ.

• Продали машину заради гортензій: як родина під Луцьком створила свій розсадник
• 74-річна волинянка понад пів століття їздить на мотоциклі: нині катається електроскутером. Відео
• Від передової до власної клініки: як лікар-ветеран із Києва відкрив медичний простір у Луцьку

Волинські