«Малий, ти знаєш, що я живучий»: історія 28-річного Героя з Волині Юрія Веремчука

Категорії

Світ Економіка Війна Технології Наука Авто Спорт Здоров'я Шоу-Бізнес Пізнавально Політика

Вінницькі Волинські Дніпровські Донецькі Житомирські Закарпатські Запорізькі Івано-Франківські Київські Кропивницькі Кримські Луганські Львівські Миколаївські Одеські Полтавські Рівненські Сумські Тернопільські Харківські Херсонські Хмельницькі Черкаські Чернігівські Чернівецькі

Погода

Київ

вологість:

тиск:

вітер:

Погода на 10 днів від sinoptik.ua

20 вересня 2026 р. 08:23

20 вересня 2026 р. 08:23

У перший день Великодня, 16 квітня 2023 року, в результаті ворожого артобстрілу під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Лиман Перший Куп’янського району Харківської області загинув 28-річний Юрій Веремчук, житель села Мар’янівка Колківської громади на Волині.

Сотні людей прийшли віддати останню шану Герою – рідні, знайомі, друзі. Товаришів у нього було чимало – в Мар’янівці, Рудниках, де проживав останнім часом у будинку дідуся, Калинівці, Журавичах.

Веселий, товариський, завжди на позитиві, він був весь час в центрі дружньої компанії – чи то у школі, чи у Маневицькому професійному ліцеї, де навчався на маляра-штукатура, пише видання «Нова доба».

Пройшов строкову службу в Збройних Силах України, був снайпером. Повернувшись додому, працював на пилорамі, разом із молодшим братом Романом допомагав батькам, які тримали чимале господарство, – в селі завжди роботи вистачає.

– Юру призвали у вересні, – розповідає його брат Роман. – Пів року він був у «гарячих» точках на Харківщині. Звісно, переживала вся родина, з нетерпінням очікуючи від нього звістки. Як був на «нулі», завжди попереджував, що може не виходити на зв’язок: чи два дні, чи тиждень.

Телефонував при першій змозі відразу: «Живий, здоровий». Завжди віджартовувався, що «все буде добре». Казав мені: «Малий, ти знаєш, що я живучий». У суботу вечором перед Великоднем я ще розмовляв із братом, як завжди, він був на оптимістичній ноті.

Із Великоднем привітала сина мама Наталія Іванівна. Саме до неньки найчастіше телефонував Юра – заспокоював, підтримував. Спілкування того дня було коротким, дізнавшись що наразі на позиціях тихо і що син збирається відпочивати, завершила швидко розмову, не маючи ніяких поганих передчуттів.

– Наступного для Юра не брав трубки, – каже Роман. – В тривозі ми дзвонили до його побратимів, але їх телефони теж мовчали… У вівторок до мене зателефонувала сусідка, бо я не був дома: «Приходь швидше, принесли сповіщення про загибель Юри, мамі погано…».

Під час похорону Героя лунали слова вдячності, шани та скорботи від представника Луцького РТЦК та СП підполковника Юрія Хом’яка , секретаря Колківської селищної ради Наталії Рейкіної , старости Рудниківського старостинського округу Євгенії Величко .

Щирі співчуття родині загиблого. Ми пам’ятаємо і шануємо подвиг кожного захисника, що поклав на священний вівтар свободи і незалежності рідної України найдорожче – своє життя. Вічна слава і пам’ять Герою!

Олена БИЧКОВА