Таїна Мельник передплачує газету «Волинь» понад 70 років!

27 вересня 2026 р. 15:00

27 вересня 2026 р. 15:00

«Матеріали саме «Волині» мені найбільше до душі».

«Яка ж то волинянка без «Волині»!» – усміхається жителька села Хорлупи Підгайцівської громади Луцького району. Таїна Дмитрівна – ровесниця газети «Волинь», бо народилася у 1939 році і більше 70 років не уявляє свого життя без нашого видання

Рід Мельників, якому у Хорлупах не буде переводу

Село моє – краплиночка на карті… Таким є моє рідне село Хорлупи, де народилася, зростала, тут пізнала доброту сільських людей, звідси несміливо вилетіла з батьківського гнізда… Але щораз, а ще з роками, спогади повертають до найдорожчих оберегів, де кожна стежина, кожна людина – окрема історія. Я із родини Мельників, як і героїня сьогоднішньої розповіді.

Сільські люди не люблять виставляти себе на показ, але саме вони – трудівники полів і ферм – зранку і до смеркання у праці. У такій сім’ї і такою ж трудівницею зростала Таїна Парадовська, яка народилася квітневої пори 1939 року. Її мати – Олександра, знана по-сільському як Сянька, волинянка, а батько Дмитро – з польського роду. Й донині у моїй пам’яті збереглися моменти, коли бачу їх сільську дерев’яну хатину у садку на далекому хуторі за 3–4 кілометри від центру села. Бо я зі своїми рідними туди ходила в гості, як була ще дитиною.

Мій батько Іван Мельник – рідний брат чоловіка Таїни Дмитрівни Володимира, з яким дівчина поєднала свою долю 1959 року. У довоєнний час у селі Хорлупи родин Мельників було багато, оскільки й Іван, і Володимир були з багатодітної сім’ї, де зростало шість синів і донька. Згодом старші створили свої родини, окрім того були ще й двоюрідні Мельники. Друга світова війна зруйнувала хоч і нелегке, але більш-менш налагоджене сільське життя. Зазнав невимовного болю і рід Мельників.

Двоє братів пропали безвісти, ще один був вивезений на примусові роботи до Німеччини, а батьки – Кирило та Марта Мельники з меншими синами та дочкою – невідомо за що були репресовані до Сибіру у Красноярський край. Їх везли як небезпечних злочинців у товарняках. Там вони відбували так зване «покарання» більше 10 років. Їхав Володя 14-літнім, а повернувся, маючи уже 27. Це вже був 1958 рік. А вже 1959-го Володимир одружився із Таїною і прийшов у приймаки до Парадовських. Ось така передісторія їхнього подружнього життя.

Таїна Дмитрівна за все своє трудове життя пізнала працю і на бурякових ланах, і на тваринницькій фермі, коли треба було когось підмінити. І своє господарство утримували. Вони довго не покидали свого хутірського життя, того привілля запашних лугів, колосистих хлібних ланів. Там народилися їхні діти – донька Надія та син Іван.

Читаю все – від першої сторінки до останньої. Правда, на тиждень мені мало читати. Бо за два дні впораюся.

Згодом, вже коли підросли діти, сім’я переїхала жити на головну вулицю Хорлупів – під назвою «Шлях», де вже на той час проживала матір Таїни з сестрою Уляною, які раніше купили стареньку хатину в односельця.

Нині на цьому обійсті господарює з дружиною Валентиною син Іван Мельник – дбайливий господар, трудолюбивий чоловік, турботливий син, який шанує і поважає свою матір. «Таких синів та у кожну родину», – кажуть хорлупчани. З турботою та повагою до старших виховали й своїх трьох синів, серед яких і наймолодший із родини Мельників – Іван Мельник. З теплотою і любов’ю берегиня роду мама і бабуся Таїна розповідає про своїх шестеро внуків та шестеро правнуків.

«Син каже: «Мамо, лягайте вже спати», а мені не хочеться класти газету»

Що стосується газети «Волинь», то історія така. Таїна Дмитрівна пригадує: «Як зараз пам’ятаю, це ще було до заміжжя. Мала три гектари буряків, працювала на них від зорі до зорі, але то була молодість, то втоми такої не відчувала і заробила за здачу, а урожай був гарний, аж 999 рублів. Відразу і виписала аж три газети: на той час «Радянську Волинь», «Сільські вісті», районну «Ленінським шляхом» і журнал «Радянську жінку». Любила читати, розповідати батькам про новини».

З того часу, як зізналася Таїна Дмитрівна, а це вже понад 70 років, як би скрутно не було, вона виписує «Волинь». Каже, що діти пропонували передплатити якесь інше видан­ня, але жінка вважає, що матеріали саме цієї газети їй найбільше до душі. Пригадала, що одного разу і приз отримала – гарний плед, яким користується й донині. Можливо удача усміхнеться й цьогоріч і володаркою приза від газети «Волинь» – 1 000 гривень – стане Таїна Мельник-Парадовська.

«Бо ж яка я волинянка без «Волині»! Читаю все – від першої сторінки до останньої. Правда, на тиждень мені мало читати. Бо за два дні впораюся. Читаю і вранці, ще навіть не поснідавши, та й увечері син нагадує: «Мамо, лягайте вже спати», а мені не хочеться класти газету», – усмі­хається жінка.

Увечері син нагадує: «Мамо, лягайте вже спати», а мені не хочеться класти газету», – усмі­хається жінка.

Болем пронизані слова хорлупчанки, коли мова торкнулася війни, бо на захист рід­ної землі стали і односельці. У лавах ЗСУ й двоє онуків волинянки.

«Серце обливається кров’ю, коли дізнаюся новини проклятої війни, вже другої на моєму віці. Тоді була ще маленька, то мало що пам’ятаю. Але завжди говорила дітям і внукам: «Не дай Боже ще раз пережити таке жахіття». Довелося знову. Переживаю за наших захисників, односельців, які на фронті, за онуків… Господи, пошли Перемогу Україні», – благає материнська душа.

Ніна МЕЛЬНИК-КОСТРУБА .

Зараз також читають: Журналістка з Волині: «Не знецінюйте слів: «Хвала рукам, що пахнуть хлібом» .

Волинські