На Алеї Слави у волинській Мар'янівці – нові портрети і одна спільна молитва: «Нехай вони будуть останніми»

10 жовтня 2026 р. 08:59

10 жовтня 2026 р. 08:59

У Мар’янівці знову стало більше портретів на Алеї Слави. І кожен із них – це чиєсь життя, родина, мрії, які обірвала війна…

У цьогорічне свято Покрови Пресвятої Богородиці та День захисників і захисниць України на Алеї Слави жителі селища Мар’янівка Луцького району відкрили нові портрети Героїв, полеглих у повномасштабній війні з росією, а також банер на честь воїнів АТО, які відійшли у Вічність після служби, і свого часу захищали Схід України від наших горе-сусідів

На посвячення прибули ті, кому війна болить по-справжньому

Для цієї зворушливої події Бог послав землі перший жовтневий день сонячним і тихим. На Алеї Слави було людно, зворушливо, молитовно. На символічний поклін до загиблих земляків прибули жителі Мар’янівки та довколишніх сіл, для яких біль війни – особистий, і які почуваються вдячними кожному воїнові Світла не лише на словах.

– Плакали всі, й це були не лише сльози відчуття горя й смутку. Нас  переповнювала людяність – найпотрібніша сила милосердя в підтримці згорьованих сімей, – зворушливо переповіла «Волині» свої відчуття від важливості події відома волинська волонтерка, депутатка Мар’янівської селищної ради, фахівець із супроводу ветеранів та демобілізованих осіб цієї ради Валентина Маціюк.

Алею Слави в Мар’янівці відкрили та освятили у вересні 2024 року. Тоді вона стала місцем пам’яті для 33 місцевих Героїв. Але, на докір усім правителям світу, які не можуть втихомирити агресора путіна, війна триває. На превеликий жаль, українські захисники повертаються додому зі своїх фронтів у домовинах і все нові та нові сім’ї вдягають чорні хустини, замість повноцінно радіти життю. Їх судилося носити кільком поколінням, бо на фронтах гинуть молоді мами й татусі, батьки ненароджених дітей, юнаки, котрим весільний коровай печуть в останню земну дорогу. До слова, цьогоріч 30 серпня перед приміщенням Мар’янівської селищної ради було облаштовано Стіну Надії з портретами 32 безвісти зниклих воїнів із Мар’янівської округи.

…На Алеї Слави – знову два довгі ряди щитів із портретами Миколи  Дяченка, Ігоря Панасюка, Івана Качана, Олександра Оксенюка, Василя Переходька, Віктора Ващука, Володимира Баглая, Володимира Кожевнікова, Олександра Зубкевича, Олександра Шеремети, Олександра Назарука, Сергія Полянського, Сергія Туза, Віталія Томашевського, Андрія Шепелюка, Віталія Бондарука, Леоніда Рекрута, Романа Іванушка.  Поруч – банер «Пам’яті ветеранів, чиї серця зупинилися після служби», з якого, наче живі, дивляться воїни-«атовці» Сергій Степко, Валентин Ворошило, Михайло Діс, Михайло Марценюк, Михайло Харків, Руслан Семенюк, Василь Новосад – теж  не забуті сучасниками.

«А так болить… За кожного болить…»

Синьо-жовті знамена зі щитів – символів пам’яті шанобливо зняли старшокласники Мар’янівського ліцею. Чин освячення світлин Героїв звершили священнослужителі Православної Церкви України отець Віталій Куць, отець Петро Кравчук, отець Андрій Андрусик, диякон Юрій Мартинюк і  священник Української греко-католицької церкви Роман Ставінський.

Слово про захисників мовив секретар Мар’янівської селищної ради Володимир Борачок. Берегти пам’ять про загиблих і допомагати ЗСУ закінчити війну закликав ветеран війни і батько воїна Світла Андрія Мельничука – Сергій Мельничук. До всіх, «у кого в серцях оселилася болісна тиша», звернулася Людмила Тимошук, мама Небесного Воїна Андрія Шепелюка.

Нехай на цій Алеї більше ніколи не з’явиться жодного нового портрета!

– На цій Алеї Слави стоїть світлина і моєї дитини, моєї втіхи. Попереду нього мало бути щасливе життя, кохання, власні діти й здійснені мрії. Від імені усіх матерів, чиї серця назавжди осиротіли, дружин, котрі втратили свою крилату опору, дітей, зростаючих уже з портретом тата на стіні, я промовляю, що наш біль не стихне ніколи. Та сьогодні ми відчуваємо: у своєму пекучому смутку ми не самі. Дякуємо кожному, хто вклав свою працю, турботу та серце в це святе місце. Благаємо кожну українську родину: мусимо зробити все людське і надлюдське, щоб на цій Алеї більше не з’являлися нові портрети, – мовила пані Людмила з болем, від якого мав би здригнутися весь світ.

За словами Валентини Маціюк, угодну Богові та людям справу здійснили громадою за кошти Мар’янівської селищної ради. Свій внесок у неї зробили ПП «Агро-Експрес-Сервіс», де керівником Ірина Урумова, працівники ради, ВУЖКГ та особисто Сергій Мельничук.

Завідувачка Мар’янівської селищної бібліотеки Валентина Процюк підготувала  сценарій заходу. Слова вдячності полеглим Героям і їхнім родинам від імені громади озвучили ведучі – директорка комунального закладу «Центр надання культурних послуг» Оксана Киричук і вчитель української мови та літератури  Мар’янівського ліцею Андрій Петрушко, декламаторки Вікторія Шевчук і Василь Олійчук. З віршів Валентини Маціюк «А так болить, за кожного болить…» і «Вже повернулися до гнізд лелеки» кожне серце краяли смутком правдиві  рядки:

А так болить, за кожного болить…

Аж шрами в серці робляться від болю.

Зустріти і побачити на мить усіх,

хто землю нашу захистив собою.

За них усіх горітиме свіча.

Чорною стрічкою прикрашені портрети.

І в пам’яті довіку не згаса – їх імена і юні силуети!

P.S. …Холодні плити вкрили барвистими пелюстками квітів. Війна не перестає вбивати. Доки мар’янівці вшановували Героїв-земляків, у громаду знову линула чорна звістка: під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Веселе Курської області загинув 36-річний Вадим Павлік із села Борочиче. Досі його портрет був на Стіні Надії…

Світла пам’ять!

Леся ВЛАШИНЕЦЬ

Волинські