Побратими два дні не могли врятувати пораненого воїна: історія 23-річного Героя з Волині

13 жовтня 2026 р. 13:27

13 жовтня 2026 р. 13:27

«Він не шукав виправдань і не вагався, бо з материнським молоком увібрав у своє серце безмежну любов до рідного краю, до своєї родини, до людей, які поруч. Тому в час,  коли на полі бою вирішувалась доля Батьківщини, свідомо зробив свій вибір. У той момент у нього не було якихось романтичних ілюзій, бо добре розумів, куди іде, і що таке сучасна війна…».

Сашко народився 20 жовтня 2001 року в селі Тишковичі колишнього Іваничівського району, неподалік шахтарського Нововолинська. Його батько – учасник бойових дій на Донбасі в 2014-15 роках Олександр Віталійович, спочатку працював  водієм у водоканалі, а після звільнення у запас за станом здоров’я влаштувався водієм фірми «Сільватранс» на «Кроноспані». Мати – Наталія Миколаївна , трудиться в гуртожитку місцевого електромеханічного фахового коледжу. Крім Олександра, в родині є і менший син Алім .

Навчався Саша у ЗОШ №7 (тепер - гімназія). Після закінчення дев’яти класів став студентом групи 1Е-17 місцевого електромеханічного коледжу, де освоював спеціальність «Монтаж та експлуатація електроустаткування підприємств і цивільних споруд». І вже після першого курсу юнак влаштувався на роботу в бар «Крайня хата», поєднуючи навчання з роботою.

Отримавши диплом коледжу, у 2021 році він став студентом-заочником Тернопільського національного технічного університету імені Івана  Пулюя, влаштувавшись оператором лінії ДСП на ТзОВ «Кроноспан UA».

Мріяв про кар’єру воїна, але уявити не міг, що мрія стане жорстокою  реальністю

«Сашик з дитинства ріс добрим, щирим, покладистим, ініціативним, дуже веселим та життєрадісним, із перспективою на майбутнє хлопцем, який любив пожартувати й легко знаходив спільну мову не лише зі своїми ровесниками, а й зі значно старшими людьми та дітьми. У нього завжди було дуже багато друзів. Він добре вчився, охоче займався спортом, захоплювався риболовлею і вже з сьомого класу, як і багато інших хлопців його віку, мріяв стати військовим. І ця мрія не полишала його навіть тоді, коли вже навчався технічному виші.

Хто ж знав, що дитяча мрія для багатьох із цих юних хлопчиків стене жахливою реальністю у найближчому майбутньому, що невблаганна доля вже приготувала їм жорстоке випробування характеру на міцність, стійкість і витримку, що багато із них навічно залишаться молодими», - витираючи сльози, зауважує мама Героя.

Працюючи в барі юнак познайомився і подружився зі своєю колегою, яку звали Аліною . Пізніше дружба переросла у кохання, після чого молоді люди вони стали жити разом. Та через чотири роки їхнє кохання не витримало повсякденності, і стосунки пари розпалися.

На той час у країні вже три роки тривала жорстока і кривава війна. Палали міста і села, гинули дорослі і діти, родюча українська земля все більше й більше просочувалася людською кров’ю. Тож довго не роздумуючи й не чекаючи повістки, 23-річний Олександр Герасимчук 29 січня 2025 року підписав контракт із 6-м Волинським загоном Держприкордонслужби України .

Хотів жити у вільній, квітучій і незалежній державі

«Він не шукав виправдань і не вагався, бо з материнським молоком увібрав у своє серце безмежну любов до рідного краю, до своєї родини, до людей, які поруч. Тому в час, коли на полі бою вирішувалась доля Батьківщини, свідомо зробив свій вибір – став на її захист. У той момент у нього не було якихось романтичних ілюзій. Він добре розумів, куди іде, і що таке сучасна війна. Добре усвідомлював, що в будь-яку секунду на нього там чатуватиме смерть, але це не стало на перешкоді його вибору.

Рішення було дорослим і виваженим. Він хотів жити у вільній, процвітаючій і незалежній державі, збудувати яку, можна було лише після перемоги над ворогом. Недаремно ж кажуть, що на таких молодих людях, як Саша, тримається майбутнє України», - одночасно з болем і гордістю за сина каже пані Наталія.

Після підписання контракту Олександра 30 січня направили в навчальний центр підготовки операторів безпілотних авіаційних комплексів «Чорний лелека». Служба ще більше загартувала характер молодого воїна. Крок за кроком він наполегливо опановував військову науку, загартовуючи не лише тіло, а й волю.

Щоденні виснажливі тренування, вивчення тактики та стратегії видатних полководців минулого крок за кроком перетворювали звичайного юнака на незламного воїна. Він знав, що на полі бою немає місця для помилок, тому кожна хвилина його життя тепер була підпорядкована одній меті - захисту своєї землі.

Після прийняття присяги 5 лютого 2025 року інспектор прикордонної служби 2-ї категорії, водій 2-ї групи 3-го відділення 1-ї прикордонної застави 1-ї  прикордонної комендатури 6-го прикордонного загону - молодший сержант Олександр Герасимчук був переведений у Кінологічний центр підготовки для дресирування й лікування службових собак для оброни держкордону України в місто Великі Мости, де він пробув до травня і ще більше удосконалив військову виучку.

Там за сумлінне виконання службового та військового обов’язків, проявлену ініціативу та високий професіоналізм він був відзначений Грамотою Кінологічного центру Держприкордонслужби.

Мама здійснила одну із мрій загиблого сина

Після завершення підготовки молодший сержант 2-го відділу служби прикордонної комендатури швидкого реагування 6-го прикордонного загону якийсь час ніс службу на кордоні з Білоруссю на прикордонній заставі «Дольськ».

«Квартирував Саша тоді в селищі Любешів, яке розташоване на березі річки Стохід, куди навесні завжди прилітали лебеді та журавлі. Тож, телефонуючи додому, син озвучив свою заповітну мрію, яку намітив  здійснити після закінчення війни: знайти свою другу половинку, народити діток і мати власний дім в такому ж гарному й мальовничому куточку» на березі річки.

Також хотів звозити мене з Алімом у Карпати. Тому через десять днів після похорону я здійснила цю його мрію, відправивши меншого сина із групою однокурсників (Алім теж тепер навчається в коледжі) у день його шістнадцятиріччя, яке він святкував 25 серпня», - зазначає Наталія Миколаївна.

Після двох місяців служби на заставі молодий прикордонник подав рапорт про переведення в район бойових дій. Рапорт задовольнили, й 23 липня він відбув у підпорядкування оперативно-стратегічного угрупування «Хортиця» на Харківщину.

Звідти наступного місяця після двотижневого курсу військової підготовки в місті Чугуїв, у складі 2-го відділу комендатури швидкого 6-го прикордонного загону відправився на виконання бойових спецсзавдань в район села Кам’янка Куп’янського району.

Вранці 11 серпня 2025 року Олександр Герасимчук із позивним «Малюк», який отримав через те, що був наймолодшим серед побратимів, перебуваючи на позиції «Тетріс» під час ворожого мінометного обстрілу отримав важке поранення обох ніг.

«На позиції їх було четверо, і бути вони там мали 10 днів. Коли почався мінометний обстріл, троє його побратимів загинули відразу, а Саша був, хоч і важко поранений, але ще живий. Лежав там, стікаючи кров’ю, дві доби. Витягти його було неможливо, оскільки москалі відразу ж відкривали шквальний в огонь з мінометів та дронів на будь який рух у цьому напрямку.

Лише 13 серпня близько 6-ї години ранку четверо хлопців із сусідньої позиції, ризикуючи власним життям, пробралися до нього, але донести його живим їм уже не вдалося - надто багато він утратив крові… Тіло сина відправили в морг клінічної лікарні міста Чугуєва, а вже звідти наш хлопчик прибув на «щиті» до рідного села.

В одній із розмов він обіцяв привезти мені в подарунок песика, який жив із ним поряд. Не судилось… Всі його речі приїхали, не переступив поріг своєї оселі лише він сам…», - не стримує сліз мама загиблого захисника.

На таких людях тримається майбутнє України

Інспектор прикордонної служби 1-ї категорії, оператор безпілотних авіаційних комплексів 3-го відділення інспекторів 3-ї застави 2-го відділу комендатури швидкого реагування 6-го Волинського прикордонного загону - 23-річний Олександр Герасимчук 15 серпня 2025 року був похоронений на кладовищі в рідному селі Тишковичі.

Життя цього мужнього юнака обірвалося у розквіті юності, але загинув він на бойовому посту і пішов у вічність Героєм, до кінця залишаючись вірним Україні та військовій присязі.

Усі, хто знав Олександра, згадують його як відповідального, надійного і мужнього воїна, професіонала своєї справи. У складних ситуаціях він ніколи не здавався, завжди підтримував тих, хто поруч, ставлячи безпеку побратимів вище за власну. Він ніколи не зраджував своїх переконань, навіть коли обставини вимагали компромісів із совістю. Власним кодексом для нього були слова «честь» і «присяга».

Його ім’я – серед тих, хто ціною власного життя наближав і наближає Перемогу добра над злом. Вони завжди житимуть у нашій пам’яті, у свободі за яку боролися, у мирному світанку над Україною.

«Ну, як же так? Ми ще стільки не договорили і не зробили! Я не можу повірити…Хлопець, який не боявся брати на себе відповідальність, який  викладався на повну для захисту Батьківщини. Мав  можливість десь  не йти на війну, але свідомо обрав поле бою, заплативши за цей вибір найвищу ціну. Такі люди мали би стати майбутнім цієї країни…Чесний, щирий, розумний, з хорошим почуттям гумору…Ніколи не забуду!», - написав у соцмережі  один із побратимів Саші  Михайло з  позивним « Племянік».

Подвиг Героя посмертно відзначений медаллю «За військову службу Україні». Йому також посмертно присвоєно чергове звання «Сержант» і надано статус «Почесний громадянин міста».

Батько Сашка – Олександр-старший - теж служив у прикордонних військах і має статус учасника бойових дій. Він був мобілізований  1 липня 2014 року і рік був водієм у підрозділі забезпечення (служба логістики Північного регіонального управління держприкордонслужби України, який відповідав за організацію, постачання й координацію матеріально-технічного забезпечення у структурі ДПСУ. Додому чоловік повернувся в серпні 2015 року після отриманої під час служби травми.

Валентина Савчук

• «Соромно сидіти, коли на “нулі” хлопці гинуть»: волинянин міг залишитися за кордоном, але двічі пішов захищати Україну
• Лікарі назвали його симулянтом, а він повернувся на фронт: історія воїна з Волині Олександра Білецького
• Не бачила сина мертвим і досі чекає: мама Героя з Волині виховує маленьку копію загиблого тата

Волинські