«Нехай моя тисяча від газети «Волинь» теж б’є ворога!»

17 жовтня 2026 р. 15:51

17 жовтня 2026 р. 15:51

«Шаную газету «Волинь», бо вона правду пише», – таким освідченням у любові зустрів нас Степан Михайлович Дроздовський.

Степан Дроздовський із села Залізниця на Любешівщині виграв у передплатній акції 1000 гривень, але вирішив не залишати їх собі. А ще розповів, чому понад двадцять років береже старі номери улюбленої газети

«Коли я приїхав в Залізницю, то тут світла ще не було»

Адресу Степана Дроздовського, якому дісталася 1000 гривень від «Волині», підказав доктор економічних наук із Луцька Василь Голян, назвавши номер 133, і був позначений конверт, у якому він надіслав квитанцію про передплату нашої газети. Тож і йому наше «дякую» за таку зустріч, якої, відчувалося з подальшої розмови, очікував і сам Степан Михайлович, котрому є що згадати й розповісти.

Він має в Залізниці квартиру,  яку одержав ще в 1976 році, але того дня  прийшов до хати, в якій вони з дружиною (на жаль, уже покійною), починали своє сімейне життя. З цією хатиною подружжя й не розлучалося. Тут росте садочок, посаджений і виплеканий уже руками чоловіка, тут він ловить рибку в своєму ставку, над яким росте плакуча верба, привезена з рідного, Буського району, що на Львівщині, де чоловік народився й виріс. А от все доросле його життя, пов’язане з волинським селом Залізниця.

– Сюди я приїхав за направленням після закінчення Бродівського училища, – Степан Михайлович пригадує про далекий 1968 рік. – Потім, вже заочно, закінчив Луцький педагогічний інститут. То викладав і трудове навчання, й історію. А ще й музику...

Так, так – і музику, бо, виявляється, на трубі грав. Це одне із тих захоплень, про яке  чоловік розповідає насамперед. І навіть показує свою трубу, корнет, яку вже давно не виймав із чохла, але з якою дуже багато споминів. Бо то ж, ще, як у Бродах вчився, то у Львові купив цей інструмент, «шукав, щоб якісний був, вибрав – чеського виробництва».  Ще юному Степану дуже хотілося навчитися грати на трубі, тож, за його словами, як потрапляв на якесь весілля, то біля музикантів («а були в основному духові оркестри») завжди стояв, прислухався. Потім ще й акордеон купив. У Любешові з місцевим оркестром грав.

А то ж були такі часи, про які в Степана Михайловича сьогодні такий спомин:

–  Коли я приїхав у Залізницю, то тут ще світла не було. Дорога до Любешова – піщана, в ямах. І одна якась машина ходила, на яку непросто було втиснутися, бо охочих пасажирів завжди вистачало. А от кіно в клубі  навіть тоді можна було подивитися – включали генератора й показували фільми.

Не злякався Степан Дроздовський такої, на той час, глушини, не втік. Навпаки, дружину тут знайшов, свою кохану Марію. Бог дав подружжю четверо дітей. Один син уже помер, другий, Сергій, живе в селі
Рудка, а от доньки, Лариса й Зоряна, мешкають по сусідству з хатою, яка така дорога їхньому татові. Тож хоч чоловік, по суті, залишився одиноким після смерті дружини, він – не самотній.

«Старенький «Сатурн» досі нагадує про перший виграш»

Отак, приїхавши до Степана Михайловича, щоб вручити йому виграш від газети «Волинь», розпитати, як давно подружився з нашою газетою, ми найперше ходили садочком. Про кожне деревце – яблуню, грушу – Степан Михайлович може не лише розповісти, а й прочитати зі своїх записів-спостережень, оскільки роками вів своєрідні щоденники садівника-любителя. Вони теж у цій, такій дорогій йому хатині, де, по суті, зберігається домашній  архів чоловіка з такими різносторонніми інтересами.

–  Я вам скажу, що колись виписував багато газет – і «Голос України», і львівський «Експрес», і навіть «Бульвар Гордона». Була й «Волинь» (ще й тодішня «Радянська Волинь»). Але по справжньому нерозлучний я з вашою газетою ось відколи, – розповідає чоловік і показує вирізку, на якій зазначено, що вона – з номера за 19 серпня 2004 року.

Справжнє багатство людини вимірюється не тим, скільки вона має, а тим, скільки готова віддати…

Йдеться про публікацію «Степана Бандеру вбили фашисти» під рубрикою «Із розсекречених архівів».

– Тут  – найбільша правда, якої я раніше ніде не читав. Автор Любомир Пахолок ( журналіст, який багато років працював у «Волині». – Авт. )  виклав багато фактів-досліджень з приводу того, що агент КДБ Сташинський розправився над двійником провідника ОУН. З цієї публікації почався мій особливий інтерес до «Волині». У вашій газеті я прочитав і цікаву публікацію про Степана Хмару після його смерті, в лютому 2024 року «Мені не однаково, буду дивитися з того світу», яку теж зберігаю...

Шанує Степан Михайлович газету «Волинь», бо вона, як він каже, правду пише про корупцію, котра сьогодні, на п’ятому році війни, особливо обурює («як так – люди віддають останнє на армію, а хтось збагачується на хабарях?!») І про спорт любить читати – згадав розповідь про знаменитого футболіста Мессі, котрий у дитинстві мав чимало проблем зі здоров’ям, та батько повірив у нього й не помилився. Вважає чоловік, що й про погоду потрібна інформація, й про магнітні бурі, «бо як знаєш, коли ті бурі будуть сильні, то вип’єш таблетку від тиску, зважаючи на вік, й легше переживеш несприятливий день»...

Оскільки привезла Степанові Дроздовському виграш від нашої газети, то принагідно поцікавилася, чи брав він раніше участь у редакційних акціях. І у відповідь Степан Михайлович показує маленький телевізор «Сатурн» й розповідає:

– То було, мабуть, років двадцять тому. Вже добре й не пам’ятаю. І такий виграш мав від «Волині».

Хоч не заради якихось винагород виписує Степан Дроздовський нашу газету й передплачуватиме її, як сказав, «скільки буде жити». А от 1000 гривень від «Волині» вирішив передати на допомогу захисникам України:

– Я вже віддавав одну тисячу, свою, коли в селі був збір коштів на машину, пішов на пошту й сказав: «Нехай моя тисяча теж б’є ворога!» І тепер так само зроблю.

...За традицією, на наше прохання Степан Дроздовський назвав число ще одного переможця редакційної акції. І це «12» («Люблю це число, бо апостолів було 12»). Тож можемо сказати, що 1000 гривень від «Волині» дісталася Галині Степанівні Філюк із села Нові Червища Камінь-Каширського району.

Тож можемо сказати, що 1000 гривень від «Волині» дісталася Галині Степанівні Філюк із села Нові Червища Камінь-Каширського району.

Долучайтеся  і ви до нашої передплатної естафети: для  цього треба виписати «Волинь» хоча б на місяць (66 гривень + 20 гривень прийом передплати) і надіслати квитанцію про передплату на адресу: 43016, газета «Волинь», вул. Ковельська, 2, м. Луцьк, Волинська область. На конверті обовʼязково зазначити: «Акція для передплатників 2026». Конверти з річними передплатниками гратимуть протягом усього 2026 року – тобто 52 рази (стільки буде тижнів), піврічними – перші пів року, квартальними – протягом кварталу, місячні – протягом конкретного місяця! Наш передплатний індекс: 30000.

Катерина ЗУБЧУК .

Зараз також читають: Газета «Волинь»: не швидше за інтернет – зате ближче до читача. Уже 87 років!

Волинські