Герой з Волині, який тримав Кринки: «Кожна переправа через Дніпро перетворювалася на жах…»

24 жовтня 2026 р. 20:15

24 жовтня 2026 р. 20:15

Анатолій Катеринюк із волинських Кортелісів тричі повертався у пекло Кринок. Пережив поранення, ворожі обстріли й переправи через Дніпро, де кожна хвилина могла стати останньою. А сьогодні продовжує захищати Україну.

Волинянин Анатолій Катеринюк тричі повертався на плацдарм під Кринками. Там він зазнав поранення, дивом залишився живим і побачив те, що неможливо забути навіть через роки…

У ночі небо над Дніпром ставало світлим, наче вдень. Вибухи не вщухали, ворожі дрони полювали на українських бійців, а кожен човен, який вирушав до лівого берега, ризикував не повернутися. Саме в такому пеклі довелося воювати нашому землякові Анатолію Катеринюку із Кортелісів. Він пережив три бойові ротації на плацдармі під Кринками. Одного разу від загибелі його врятував звичайний стовбур дерева…

Із будівельника – у захисники України

Анатолій Катеринюк народився в листопаді 1983 року в селі Кортеліси. Його батько, Олександр Анатолійович, працює завідувачем місцевої лікарської амбулаторії, а мати, Галина Олександрівна, до виходу на пенсію була секретарем сільської ради.

Закінчивши 11 класів Кортеліської школи, Анатолій вступив до технікуму у Володимирі-Волинському. Однак після першого курсу його призвали на строкову військову службу.

Служив у Львові, у внутрішніх військах. Там здобув добру фізичну та військову підготовку, опанував спеціальність снайпера. Разом із працівниками міліції військовослужбовці неодноразово забезпечували громадський порядок під час мітингів, футбольних матчів та інших масових заходів.

Повернувшись додому, Анатолій працював переважно на сезонних будівельних роботах.

А в серпні 2022 року, через пів року після початку повномасштабного російського вторгнення, отримав повістку.

Є місця, звідки повертаються живими, але вже ніколи не повертаються колишніми. Для Анатолія Катеринюка таким місцем стали Кринки…

Спочатку його направили на Житомирський полігон, де відбирали військовослужбовців до 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Проте за станом здоров’я чоловік відбору не пройшов.

Через кілька тижнів його викликали знову. Після нетривалого навчання Анатолія зарахували до підрозділу 106-ї окремої бригади територіальної оборони Хмельниччини.

Після місячного бойового злагодження підрозділ вирушив на Херсонський напрямок.

«Від вибухів ніч перетворилася на день»

Спочатку військовослужбовці тримали оборону правого берега Дніпра. Масштабних боїв не було, однак артилерійські та мінометні обстріли не припинялися.

Анатолій виконував обов’язки навідника автоматичного гранатомета.

У 2023 році, під час українських наступальних операцій, його підрозділ отримав завдання брати участь у бойових діях на лівому березі Дніпра.

Згодом розпочалися бої за плацдарм біля села Кринки.

Під час однієї з нічних операцій Анатолій підтримував вогнем українських військовослужбовців, які на човнах переправлялися через річку.

Водночас по ворожих позиціях працювали інші підрозділи Сил оборони.

Від пострілів і вибухів небо стало світлим, наче вдень. А на годиннику була лише друга ночі…

Несподіваність першої атаки допомогла українським бійцям закріпитися на лівому березі. Проте росіяни швидко підтягнули резерви й розпочали запеклі контратаки, намагаючись витіснити наших захисників до Дніпра.

Із кожним днем ситуація ставала дедалі важчою.

Ворожі безпілотники постійно стежили за річкою. Росіяни намагалися перерізати шляхи постачання, зірвати переправлення підкріплень, боєприпасів і продовольства.

Кожна переправа через Дніпро перетворювалася на випробування, у якому ставкою було людське життя.

Дерево, яке врятувало життя

На дев’ятий день боїв на плацдармі Анатолій Катеринюк зазнав уламкового поранення спини.

Тієї ночі позицію, на якій перебували троє українських воїнів, виявив ворожий дрон із тепловізором.

Окопатися як слід у Кринках було майже неможливо: варто було заглибитися в землю, як починала виступати вода. Певним захистом слугували лише дерева та кущі в заплаві Дніпра.

Коли поблизу позиції пролунав перший вибух, Анатолій кинувся в бік річки, відволікаючи увагу ворога від двох своїх побратимів.

Після чергового удару дістав поранення.

Але найстрашніше ще не закінчилося.

У темряві його не впізнали українські бійці, які перебували на іншій оборонній позиції, і відкрили вогонь.

Порятунком став стовбур великого дерева. Саме за ним поранений воїн знайшов укриття, яке захистило його від куль та подальших ворожих атак.

Ніч здавалася нескінченною.

Лише вранці Анатолій зміг дістатися до своїх. Побратими надали йому першу допомогу.

Наступного дня його переправили на правий берег Дніпра, а звідти відправили до госпіталю.

Попереду були кілька тижнів лікування.

Після госпіталю – знову в те саме пекло

Після лікування Анатолій отримав місячну відпустку для реабілітації.

Та щойно повернувся до бригади, уже через два дні знову вирушив на плацдарм.

Загалом наш земляк пройшов у Кринках три бойові ротації – кожна тривала близько десяти днів.

Росіяни невпинно обстрілювали українські позиції, застосовували авіацію, артилерію, міномети й безпілотники, здійснювали штурми.

Втрати були надзвичайно тяжкими.

За словами Анатолія, батальйон утратив більшу частину свого складу.

Важливу роль в утриманні плацдарму відігравали й підрозділи морської піхоти. Українські воїни продовжували боротися навіть тоді, коли від села майже нічого не залишилося.

Кринки поступово перетворилися на суцільні руїни.

Ворог посилював удари по переправах. Дедалі складніше було доставляти підкріплення та евакуйовувати поранених.

Чимало захисників гинули ще до того, як устигали дістатися протилежного берега.

Зрештою українські війська були змушені залишити зруйновані позиції в Кринках. Окремі підрозділи ще продовжували виконувати бойові завдання в районі дніпровських плавнів.

Після цього основні зусилля підрозділу Анатолія зосередилися на обороні правого берега.

Росіяни неодноразово намагалися форсувати Дніпро, але українські захисники давали їм відсіч.

«Після Кринок усе сприймається інакше…»

За сумлінну службу Анатолій Катеринюк отримав звання сержанта. Згодом його направили до Києва на курси підготовки командирів взводів.

Після навчання перевели до підрозділу радіоелектронної боротьби.

Тепер його робота пов’язана із захистом українських військових від ворожих безпілотників.

Як пояснює боєць, засоби радіоелектронної боротьби допомагають порушувати роботу дронів і зменшувати загрозу з повітря. Проте ця боротьба постійно ускладнюється: технології змінюються, а противник шукає способи протидії.

І хоча підрозділи РЕБ не завжди перебувають безпосередньо на передовій, їхня служба також пов’язана з великою небезпекою. Росіяни активно намагаються виявляти та уражати такі засоби.

На Сумському напрямку, де довелося служити нашому землякові, ситуацію додатково ускладнювала діяльність ворожих диверсійно-розвідувальних груп. Тому військовослужбовці мусили постійно зберігати пильність.

Однак Анатолій зізнається: із тим, що він пережив на лівому березі Дніпра, ці випробування навіть важко порівняти.

Бо Кринки – це не просто назва села на карті Херсонщини. Для тих, хто там воював, це пам’ять про побратимів, надлюдські випробування і кожен прожитий день, який міг стати останнім.

І про те, якою неймовірно дорогою ціною українські воїни боронять свою землю.

Микола МИХАЛЕВИЧ, завідувач Кортеліського історичного музею.

Волинські