Без магазинів, шкіл і зручностей: чому три волинянки не хочуть залишати село

25 жовтня 2026 р. 20:14

25 жовтня 2026 р. 20:14

У трьох селах Луцького району волинянки щодня дають раду господарству, роботі й родині, попри відсутність магазинів, шкіл та медичних пунктів. Галина Патіюк , Ганна Драгун і Надія Сахарчук розповіли, чому залишаються жити в селі та що допомагає їм долати щоденні труднощі.

Суспільне зібрало історії трьох жінок із Луцького району, які розповіли про свої будні без звичних міських зручностей і те, чому залишаються жити в селі.

Галина Патіюк: «Хто жив біля землі, того буде тягнути все життя»

У селі Моташівка, що майже за 10 кілометрів від Луцька, немає магазину, аптеки, школи та медичного пункту. 72-річна місцева жителька Галина Патіюк каже: корінних мешканців у селі залишилося восьмеро. Інші люди поступово виїжджали, а старші покоління помирали.

Жінка має трьох дітей і вісьмох онуків. Разом із чоловіком вона 25 років прожила у Луцьку. Однак згодом подружжя повернулося до села, звідки походить Галина.

«Хто жив біля землі, народився на цьому, то того буде тягнути все життя. Ми 25 років прожили в Луцьку і працювали на підприємстві. Але все одно потягнуло нас туди, звідки ти, де ти ріс, де ти був», — каже волинянка.

Зі слів Галини, в Моташівці їй тихо й спокійно. Вона щодня має роботу. Встає о сьомій ранку, снідає з чоловіком, годує курей, кроликів, собак і котів. Далі береться до прибирання і збору врожаю.

Подружжя тримає кролів. Раніше були корови, свині, гуси та інша живність. Обробляли й більше землі, збирали гарбузи, привозили врожай причепами. Тепер частину паю здали в оренду. Чоловік захворів, тому до роботи на тракторі долучається син, коли приїжджає до батьків у гості.

«Таке все, як у діда з бабою. Кругом треба руки прикласти, а нема кому вже працювати. Ми вже своє відробили», — каже Галина.

Зі свого врожаю жінка заготовляє продукти для себе та дітей. Восени збирає яблука, груші, горіхи. Жінка додає: попри домашню роботу та вік, подружжя не може покладатися лише на пенсію.

«На пенсію ж не проживеш. Хоч діти допомагають, все одно. Не хочеться з них, у них же теж свої сім'ї», — пояснює Галина.

Ганна Драгун: магазин, господарство й чоловічі обов'язки

У селі Буків Луцького району Ганна Драгун сім років том відкрила невеликий магазин. До найближчої крамниці у Сирниках або Озденіжі — щонайменше сім кілометрів. Маршрутки в селі немає вже понад п'ять років. У Букові, за її словами, орієнтовно 100 хат, а постійно живуть до 50 людей.

Спочатку це був невеликий кіоск, де можна було купити сіль, перець, кришки для консервації та інші дрібниці. Згодом асортимент розширили. Ганна каже: намагається привозити те, що замовляють люди, і не закуповувати зайвого, щоб продукти не псувалися.

Окрім магазину, у приміщенні працює перукарня. Ганна за фахом підприємиця-перукарка, цю діяльність вона розпочала у 2015 році.

Їй 38 років. Чоловік — військовослужбовець-прикордонник, служить третій рік. Нині він перебував на Харківщині, у Чугуївському районі. Через службу чоловіка значна частина домашніх і робочих обов'язків лягла на плечі жінки. Тепер вона сама косить, прибирає, перевозить товар і займається магазином.

«Мусила всьому навчитися, — каже Ганна. — Раніше я певну роботу я могла на нього віддати. Він був у магазині, а я могла їхати за дітьми. Все залишилося на мені».

Робочий день жінки не має чіткого завершення. Ганна говорить: щосили намагається поєднувати роботу, родину та домашнє господарство.

Надія Сахарчук: «Корову видоїти треба»

У сусідніх Іванчицях Луцького району Надія Сахарчук веде господарство й виготовляє домашні молочні продукти на замовлення. Її родина тримає корову, чотирьох свиней і майже 50 голів різної птиці. Також є город, де вирощують картоплю, буряки й гарбузи.

Жінка поділилася, що її робочий день починається о шостій ранку. Ближче до сьомої вона йде доїти корову, готує сніданок, збирає дітей до школи, готує їжу на обід і вечерю.

З молока Надія робить сметану, сир і масло.

«Бачите, яка робота в нас. Невеличкий бізнес, на замовленням, хто позамовляє. Бачите? Ото робота. Вся жіноча робота», — говорить жінка.

У господарстві жінці допомагають члени родини. Разом із Надією живуть шестеро дітей, а також свекруха і свекор.

«Якщо діти є, то треба працювати, працювати і все», — каже Надія.

Зі слів жінка, вона звикла до сільського життя з дитинства.

«Вже ми сільські люди, — говорить господиня. — В мене батьки в колгоспі працювали, то ми привикші більше до села. В городі я не знаю що там робити».

Багатодітна волинянка також назвала незручності, з якими зіштовхуються місцеві — школу закрили вісім років тому, а фельдшерсько-акушерський пункт — нещодавно. Магазину в Іванчицях немає, за покупками місцеві їздять до Копачівки.

Попри все, Надія певнить, що цінує спокій села і любить його за малу кількість машин.

«Люблю село, та й все. Привикла до села і в селі живемо. Хочу тут і далі жити, щоб тихо і мирно було, щоб уже хоч якийсь спокій десь був», — говорить Надія Сахарчук.

• Не пшениця і не соя: фермер з Волині взявся вирощувати броколі
• Лічені метри до Білорусі: як живе прикордонне село та чого бояться люди
• Чоловіки – на фронті, жінки – за трактори: як живе село на Волині

Волинські