«Навчитися жити без рук – це складно»: історія художника і студента Волинської православної богословської академії (фото)

28 жовтня 2026 р. 09:55

28 жовтня 2026 р. 09:55

Серед тих, хто писав Радіодиктант національної єдності у Волинській православній богословській академії, – ветеран Володимир Симанишин . Замість обох рук у чоловіка – протези.

Журналісти сайту новин Луцька та Волині «Конкурент» поспілкувались із ветераном – про диктант, навчання, труднощі у побуті, творчість і мрії.

Володимир Симанишин народився у селі Висічка Тернопільської області, нині йому 31 рік. Навчався на будівельника. Чоловік працював за кордоном – і вже тоді задумувався про духовну освіту. З початком повномасштабного вторгнення Володимир Симанишин пішов воювати добровольцем у складі Сил спеціальних операцій. Життя чоловіка на «до» і «після» розділив вибух неподалік Бахмута. Після важких поранень Володимир біля двох тижнів провів у реанімації.

«У 2023 році отримав поранення, – розповів Володимир Симанишин. – Так сталося, що я втратив руки – обидві кисті та довелося повертатися до життя вже після поранень. Були і очі пошкоджені, обличчя повністю, слух, нога права. Я дуже довго проходив реабілітацію – майже цілий рік. Було відновлення, переніс операції – всі, які були потрібні. Протезування у США отримав. Адаптуватися було важко: бо навчитися жити, коли тобі виповнюється неповних 30 років без рук – це складно: і морально, і фізично».

Уже після поранення та повернення до цивільного життя чоловік повернувся до своїх думок про духовну освіту – і вступив у Волинську православну богословську академію. Нині навчається на третьому курсі.

«Спочатку всім було незвично сприймати мене, – ділиться Володимир Симанишин. – Можливо, боялися підійти щось запитати – все-таки розуміють, що травма пов'язана з війною і не хочеться людину травмувати. Але вже з часом, коли роззнайомилися – зрозуміли, що я – така сама людина, просто з протезами. Викладацький колектив чудовий і студенти-браття – підтримують, допомагають, якщо потрібно, якщо щось не встигаю чи щось не вдається. Викладачі теж ідуть назустріч, допомагають вчитися та входять у ситуацію, якщо є якісь складнощі».

Окрім навчання у богословській академії Володимир Симанишин після повернення з війни почав малювати – його картини вже можна було побачити на виставках за кордоном (де ветеран не припиняє розповідати про російсько-українську війну) та у багатьох містах України. У творчому доробку Володимира Симанишина – кілька десятків картин.

«Надихає багато чого, – каже ветеран. – Віра в Бога, молитва, перебуваня в тиші – коли ти маєш заспокоїтися зі своїми думками, зі всім, що тебе тривожить, за що ти переживаєш – за рідних, близьких, країну. Надихають люди, з якими зустрічаєшся кожного дня, спілкуєшся – десь вони тебе підтримують, щось розповідають – деякі навіть ідеї підкидають. Більшість написаних картин – пов'язані з історіями людей. Надихає і навколишній світ: природа, небо, сонце, зорі – якщо на все це звертати увагу, воно насправді буває дуже красиве. Якщо це правильно побачити – воно може надихати. Дуже багато пейзажів у мене є».

Володимир Симанишин вирішив писати Радіодиктант національної єдності разом із усіма викладачами та студентами Волинської православної богословської академії.

«Самому було цікаво написати – бо, мабуть, іще в школі останній диктант писав, – зізнається Володимир Симанишин. – Під кінець уже писати було важко, бо протез все-таки трішки важить. Чим довше тривав диктант – тим важче було писати. Але я вже не перший рік з протезами і писати – це навик, який вже не перший рік стараюсь розвивати – навіть якийсь підпис поставити. Сам текст диктанту теж сподобався – якісь думки під час нього народилися. Почув для себе щось близьке – бо автор тексту диктанту є теж ветеран ( Артур Дронь – письменник і ветеран російсько-української війни – ред.) і воно резонує – те, що він вкладав у той текст».

Ветеран поділився планами на майбутнє та своїми мріями.

«Жити – а в це можна багато чого вмістити. Продовжувати творити, малювати, спілкуватися з людьми – розповідати їм про Бога, про досвід, який пережив. Як я виходив із цих складних моментів. Стараюся ставити досяжні цілі у теперішньому, бо всі ми живемо в такий непевний час – навіть не знаємо, чи завтра прокинемося, тому стараюся робити просто те, що можу. Щодо мрій – хочеться, щоб в Україні настав справедливий мир і щоб ми могли відновитися після війни. Щоб було насичене життя – не тільки у мене, але й у країні, у церкві, між людьми – щоб відчувалося більше радості».

Усім ветеранам, які повертаються до цивільного життя (з травмами чи без), Володимир Симанишин побажав у першу чергу терпіння, сили, дисципліни, самоконтролю та «холодної голови» – щоб робити всі необхідні для відновлення та адаптації кроки.

• Радіодиктант-2026: п’ять слів, написання яких варто перевірити
• «Лист, який не закінчується»: воїни 14 ОМБр долучилися до загальнонаціонального диктанту (фото)
• Перша у світі евакуація повітряним дроном: як врятували важкопораненого бійця 14-ї бригади (відео)

Волинські